Мені здається, що Марічку Миколайчук я знала завжди. Тріо «Золоті ключі» зазвучало й відразу стало дуже популярним тоді, коли я ще була студенткою. Оскільки українська народна пісня звучала в мені також – таке внутрішнє звучання-виконання подумки – то пісні хору імені Григорія Верьовки і пісні «Золотих ключів» (Марічка Миколайчук, Валентина Ковальська й Ніна Матвієнко) закономірно стали частиною мене самої. Якщо людину розглядати під кінематографічним кутом – зображення (те, що вона бачить у своїй уяві) і те, що вона чує, – то звукова доріжка в мені складалася з українських народних пісень. А в частині зображальній переважали фільми, в яких знімався коханий чоловік Марічки – Іван Миколайчук – геніальність і харизма якого не підлягали сумніву.
А безпосереднє спілкування з Марічкою почалося з кінця 1980-х, коли вийшла моя стаття про Івана Миколайчука в журналі «Київ», а в 1990-х, уже коли в журналі «Кіно-Театр» ми в одному з найперших номерів надрукували інтерв’ю з Марічкою, де йшлося про їхню з Іваном молодість, кохання, перші кроки у творчому становленні. Ми в журналі започаткували рубрику «Заборонена школа» і через кілька років ця постійна рубрика переросла у солідне видання «Поетичне кіно: заборонена школа», яке своїми скромними силами ми в редакції підготували і випустили до 60-річчя Івана Миколайчука. Я збирала матеріал з українських видань. З польського журналу «Екран» копії статей, написаних Янушем Ґаздою, він вручив мені особисто, коли ми зустрілися у Варшаві – я їх перекладала українською. Тамара Шевченко передала для друку частину архівів свого чоловіка – Святослава Павловича Іванова. За роки, коли він очолював Держкіно УРСР, українське кіно здобуло широке міжнародне визнання. То були його спогади про фестиваль у Мар дель Плата, де сенсацією стали «Тіні забутих предків» з Іваном Миколайчуком в головній ролі. Я була щаслива, що в роботі над книгою змогла об’єднати однодумців – допомагала в роботі тодішня студентка Іра Клименко, моя донька Оля Брюховецька самовіддано верстала цей грубезний том, наповнений багатим фотоматеріалом. Фінансово книгу підтримав департамент кіно Міністерстві культури – держава виділила грант на відзначення ювілею. Я також була щаслива, що на презентації тому в НаУКМА побували Лесь Сердюк, Іван Драч, Віталій Юрченко, Галина Стефанова, Людмила Лємєшева і Марічка Миколайчук. То були чудові, неймовірно теплі спогади про Миколайчука, які ми потім надрукували в журналі.
.jpg)
Впродовж років ми не випускали з поля зору ні Івана Миколайчука, ні Марії Євгенівни. Коли я почала працювати над монографією «Іван Миколайчук», кілька разів побувала в її помешканні – Марія Євгенівна охоче розповідала про численну Миколайчукову родину, про деталі його біографії.
А скільки людей ділилися спогадами про Івана Миколайчука на сторінках журналу «Кіно-Театр», зібравши їх можна також книгу випустити! Юрій Гармаш, Лесь Сердюк, Ярослав Гаврилюк, Лариса Кадочникова, Іван Гаврилюк, Владислав Таранюк, Олександр Горобець. З Олександром Івановичем, головним редактором журналу «Міжнародний туризм», ми співпрацювали над такими солідними виданнями, як Іван Миколайчук «Сценарії» та фотоальбомом «Магія любові», упорядкованим Марічкою.
Вона подарувала мені два своїх диски із записами виконаних нею буковинських пісень – рідкісних, чудових, проникливо-щемких. Я намагалася не пропускати її виступів, концертів. Зустрічалися ми і в Чорториї, де щороку відзначалися дні народження генія українського кіно. Сьогодні спогади про наше спілкування зігрівають душу.
Пам'ять про Марічку, неймовірно благородну людину – з її піснями, з її любов'ю до людей – назавжди!
Лариса Брюховецька
Фото: Презентації книги «Поетичне кіно: заборонена школа» в НаУКМА. Лесь Сердюк, Іван Драч, Віталій Юрченко, Марічка Миколайчук, Лариса Брюховецька, Галина Стефанова, Людмила Лємєшева. Травень, 2001 рік.
Немає коментарів:
Дописати коментар