Іван Миколайчук у фільмі "Пропала грамота"
Цікаво спостерігати: у фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» Іван Миколайчук не тільки блискучий актор в образі героїчного та не менш колоритного козака Василя, а й фактично – співрежисер фільму, що поклало початок його режисерської кар’єри. Я спробую пояснити, в чому знаковість акторської гри Івана Миколайчука у фільмі «Пропала грамота», секрет гри, прагнення до нових акторських вирішень, у чому самобутність Миколайчука.
Рудий Кайчик, відколи його пам’ятають у селі, завше був однаковісіньким, вештався приблудою де треба і не треба, інколи щось випрошував, аби запхати різочку у вічно голодний рот, аби не вмерти з голоду. Він міг робити, що й прості бахури. Бігав на Черемош, перепливав ріку, коли вона набубнявіла талими водами і стрімко несла схарапуджені води, аж у голові крутилося. Міг навіть за дівками увихатися, не за всіма, звісно, тільки за пишногрудою Славкою, такою ж бідовою, як сам. Наодинці шептав у перекошений рот і реготав, пси на нього ззиралися, але не гавкали, звикли до юродивого. Ним же ніхто, навіть Бог, не керує, сказано – божевільний. Сливе вільний навіть од Господньої волі. Що з нього візьмеш? Одна, теж некерована й неторкана ніким, Славка вірила, ніби щось може їй путнє сказати. Брав велику, як ополоник, руку і смикав нею, аж неторкана дівка вівкала, гейби він її гвалтує. Проте, здається, і на це не був здатний, тільки нашіптував нісенітниці про те, чого їй так зрідка хотілося.
Мені здається, що Марічку Миколайчук я знала завжди. Тріо «Золоті ключі» зазвучало й відразу стало дуже популярним тоді, коли я ще була ...
