субота, 4 лютого 2023 р.

Така невгасима любов…


 

Мені здається, що Марічку Миколайчук я знала завжди. Тріо «Золоті ключі» зазвучало й відразу стало дуже популярним тоді, коли я ще була студенткою. Оскільки українська народна пісня звучала в мені також – таке внутрішнє звучання-виконання подумки – то пісні хору імені Григорія Верьовки і пісні «Золотих ключів» (Марічка Миколайчук, Валентина Ковальська й Ніна Матвієнко) закономірно стали частиною мене самої. Якщо людину розглядати під кінематографічним кутом – зображення (те, що вона бачить у своїй уяві) і те, що вона чує, – то звукова доріжка в мені складалася з українських народних пісень. А в частині зображальній переважали фільми, в яких знімався коханий чоловік Марічки – Іван Миколайчук – геніальність і харизма якого не підлягали сумніву.

неділя, 11 вересня 2022 р.

Іван Миколайчук в ролі Івана Палійчука

Іван Миколайчук

 

Важко сказати про стрічку Параджанова «Тіні забутих предків» щось нове. Я могла б відзначити майстерність Параджанова, автентичність атмосфери гуцульського життя, неймовірну красу кадрів та місце фільму в історії українського кіно, однак найкраще обмежусь лише цим реченням та перейду до міркувань щодо теми.

пʼятниця, 6 травня 2022 р.

Уособлення непохитної стійкості й іронія над російським царатом Іван Миколайчук у фільмах "Сон" і "Пропала грамота"

«Сон»

          Фільм «Сон» (1964р., реж. Володимир Денисенко) зображує життя Тараса Григоровича Шевченка, починаючи з дитинства і завершуючи відправленням у заслання. Спогади поета показують глядачу, як формувалась особистість Шевченка. Проте ще з самого початку фільму, до «занурення» у спогади, вже чітко видно різницю у цінностях та світогляді Шевченка, як представника українського народу, та рядових представників російського народу. Слідчий, що веде розмову з поетом, демонструє, що будь-яка дія з боку імперії є «милістю», а її піддані мають приймати її зі сліпою покорою. Проте вуста Івана Миколайчука, що зіграв роль дорослого Шевченка, несуть слова, що не втрачають своєї актуальності і сьогодні. Чого вартий лише вже згаданий діалог, між поетом та слідчим:

пʼятниця, 29 квітня 2022 р.

Іван Миколайчук в ролі Івана Палійчука

 

  Важко сказати про стрічку Параджанова «Тіні забутих предків» щось нове. Я могла б відзначити майстерність Параджанова, автентичність атмосфери гуцульського життя, неймовірну красу кадрів та на загал місце фільму в історії українського кіно, однак найкраще обмежусь лише цим реченням та перейду до міркувань щодо теми.

неділя, 17 квітня 2022 р.

Уособлення непохитної стійкості й іронія над царатом. Іван Миколайчук у фільмах «Сон» (1964) і «Пропала грамота» (1972)


 

Фільми «Пропала грамота» та «Сон» сьогодні є цінними не лише із естетичної точки зору, а й із духовної, адже ілюструють один із найяскравіших елементів української ментальності – прагнення свободи. Обидва фільми, на мою думку, є потужними маніфестами, які набувають цінності для сучасного глядача ще й тому, що проголошують ідею боротьби із погляду минулих століть. В умовах нашого життя фільми про боротьбу і нескореність мають зовсім інше значення. Вони стають значно ближчими для нас, а їхні герої надихають. 

субота, 16 квітня 2022 р.

Уособлення непохитної стійкості й іронія над російським царатом. Іван Миколайчук у фільмах «Сон» і «Пропала грамота»

Не можна не помітити, що аналогія життєпису Івана Миколайчука з Тарасом Шевченком є сповненою символізму. Поставши перед глядачами молодим Тарасом у «Сні» та завершивши свій шлях теж сорокашестирічним бородатим Тарасом, який так і не знайшов собі екранного втілення; упродовж усього життя відстоювавши власну етнічну приналежність до українського народу, а не малороського (тим самим зневажаючи як більшовицьку владу, так і російський царат); та внісши свій неповторний, самовідданий вклад у кінематограф, Іван Миколайчук повторив долю генія попереднього століття, ставши ще однією визначною історичною постаттю, яку сміло можна охарактеризувати як душу українського народу. Обидва були гуманістами, геніальними митцями, сповненими бунтарськими настроями; в обох героях обидва режими росії вбачали ворогів, а не спасителів народу. Якщо Тарас Григорович Шевченко підніс українську літературу до світових вершин, то Іван Миколайчук зробив те саме з українським кіномистецтвом. Якщо перший за допомогою чорнила та пера відкрито насміхався та засуджував царську владу, то другий за допомогою акторського хисту та кінокамери робив те саме з радянською. Не можу не погодитися з Іваном Драчем, який зазначав, що «він [Іван] був актором найвищого класу, рідкісним багатством, народним скарбом, уособленим в особистості неординарній, яка навіть у кінематограф XX століття, царину досить прагматичну, змогла внести багато народного та небуденного». Сценарист одного з найулюбленіших українцями фільмів усіх часів «Пропала грамота» по праву відзначив внесок Івана Миколайчука, який, зважаючи на кількість імпровізацій та культових сцен за його участі, став почесним співавтором зазначеної картини.

субота, 5 лютого 2022 р.

«Коли бачиш очі людини…» Знакова роль Івана Миколайчука

Іван Миколайчук у фільмі "Пропала грамота"

 

Цікаво спостерігати: у фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» Іван Миколайчук не тільки блискучий актор в образі героїчного та не менш колоритного козака Василя, а й фактично – співрежисер фільму, що поклало початок його режисерської кар’єри. Я спробую пояснити, в чому знаковість акторської гри Івана Миколайчука у фільмі «Пропала грамота», секрет гри, прагнення до нових акторських вирішень, у чому самобутність Миколайчука.

Четверта новела «НЕТОРКАНИЙ ТАЛАН»

 

Рудий Кайчик, відколи його пам’ятають у селі, завше був однаковісіньким, вештався приблудою де треба і не треба, інколи щось випрошував, аби запхати різочку у вічно голодний рот, аби не вмерти з голоду. Він міг робити, що й прості бахури. Бігав на Черемош, перепливав ріку, коли вона набубнявіла талими водами і стрімко несла схарапуджені води, аж у голові крутилося. Міг навіть за дівками увихатися, не за всіма, звісно, тільки за пишногрудою Славкою, такою ж бідовою, як сам. Наодинці шептав у перекошений рот і реготав, пси на нього ззиралися, але не гавкали, звикли до юродивого. Ним же ніхто, навіть Бог, не керує, сказано – божевільний. Сливе вільний навіть од Господньої волі. Що з нього візьмеш? Одна, теж некерована й неторкана ніким, Славка вірила, ніби щось може їй путнє сказати. Брав велику, як ополоник, руку і смикав нею, аж неторкана дівка вівкала, гейби він її гвалтує. Проте, здається, і на це не був здатний, тільки нашіптував нісенітниці про те, чого їй так зрідка хотілося.

понеділок, 31 січня 2022 р.

За спогадами Івана Драча

 

Іван та Марічка

ЧОРТОРИЙСЬКІ МАРЕВА-ВИДІННЯ

Роман у новелах

                З Іваном Драчем доля нечасто мене зводила. Та коли задумав присвятити 80-річчю від дня народження геніального поета, прозаїка й актора Миколи Вінграновського весь альманах «Рось 16», напросився у гості до класика в столичній квартирі, аби взяти у нього інтервю, мимовільно зайшла мова і про Івана Миколайчука. Іван Федорович охоче почав розповідати про свої стосунки з ним і відповів:

вівторок, 11 січня 2022 р.

Забутий предок чи сучасна людина? Іван Миколайчук в ролі Івана Палійчука

 

Іван Миколайчук непересічна особа в історії українського та світового кіно. Актор, сценарист, режисер  – він був різнобічною особистістю. Сергій Параджанов казав про нього так : «Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко».

 

Така невгасима любов…

  Мені здається, що Марічку Миколайчук я знала завжди. Тріо «Золоті ключі» зазвучало й відразу стало дуже популярним тоді, коли я ще була ...