«Люди воліють більше бачити краси, добра, аніж бруду й жорстокості» Маловідомі ролі Івана Миколайчука. Валька Брикін

 

Іван Миколайчук – Валька Брикін у фільмі «Гадюка». Режисер Віктор Івченко. Кіностудія ім. О. Довженка, 1965.    

1965 року на екрани СРСР виходить фільм «Гадюка» за однойменною повістю Олексія Толстого, написаної 1928 року. Йдеться про часи громадянської війни і період непу. Героїня твору – купецька донька Ольга Зотова – стала жертвою грабіжницького нападу на їхню родину, її батьків убито, дім згорів, а вона дивом вижила й опинилася в лікарні. Коли містечко захопили білогвардійці, дівчину ув’язнили і перед приходом червоних разом з іншими в’язнями розстріляли, але й цього разу вона якимось дивом залишилась живою. Саме тому командир червоних Ємельянов, який заопікувався нею, і назвав її Гадюкою – вона була живуча. Ольга освоїла їзду верхи і в бойових походах була кур’єром командира.

Гуцули згадували Івана Миколайчука

Іван Миколайчук, Тетяна Бестаєва у фільмі «Тіні забутих предків». Режисер Сергій Параджанов. Кіностудія ім. О. Довженка, 1964.

 

У Верховині на Івано-Франківщині шанують пам'ять про шедевр світового кіно – фільм кіностудії ім. О. Довженка «Тіні забутих предків». Там є Хата-музей цього фільму, яким завідує Василь Хімчак. Було це 29 червня 2006 року, коли відзначалося 65-річчя Івана Миколайчука. У Верховині, в приміщенні Будинку культури, Верховинська РДА і філія «Гуцульщина» НДІУ організували творчу зустріч «Іван Миколайчук і Гуцульщина». Її основною частиною були спогади верховинців, які знімалися у фільмах «Тіні забутих предків» і «Анничка» і особисто знали Миколайчука. Їх записав Іван Зеленчук.

Що писали про Івана Миколайчука українські кінознавці за його життя

 

На обкладинці популярного в СРСР журналу «Советский экран» (1972, №17) вміщено фото Івана Миколайчука у костюмі його персонажа Бояна з фільму «Третя після сонця» болгарського режисера Георгія Стоянова, котрий знімав стрічку в жанрі наукової фантастики про те, як дівчина наших часів потрапила у V століття, про те, що єднає і що роз’єднує людей різних історичних часів. Це був рік акторських успіхів українського актора: крім зйомок у Болгарії, головна роль у фільмі «Пропала грамота» Бориса Івченка, роль Йоко у «Наперекір усьому» Юрія Іллєнка про визвольну боротьбу Чорногорії проти Оттоманської імперії.

Забутий предок чи сучасна людина?

Лариса Кадочникова, Іван Миколайчук у фільмі «Тіні забутих предків». Режисер Сергій Параджанов. Кіностудія ім. О. Довженка, 1964.

 

Саме з ролі Івана Палійчука у фільмі «Тіні забутих предків» почався акторський шлях Івана Миколайчука. Тим дивовижніші збіги між актором та його персонажем – обидвох звуть Іван, обидва народились у селі в багатодітній сім’ї, як Іван Палійчук покинув село і пішов на заробітки, так і Миколайчук поїхав з рідного села до великого міста, щоб навчатися і стати актором. Справді, він чудово підходив на роль свого персонажа. 

Небажаний для кінозйомок

 

Комусь нині може здаватися, що Іван Миколайчук прожив хоч і коротке (46 років), та загалом благополучне життя. Інтенсивне – бо багато знімався. Наповнене – бо писав також сценарії, і писав успішно: з 11, написаних у співавторстві й самостійно, поставлено вісім (непоставлені залишилися «Камінна душа», «Небилиці про Івана» й «Острів сліз»). Безоглядно активне, бо у віці 37 років почав ставити як режисер, а кінорежисура, якщо займатися нею по-справжньому, для вразливої душі майже непосильна. Хтось заперечить: он Анджей Вайда знімав фактично без пауз до 90 років – і це не єдиний приклад довгожителів у кінематографі. Проте тут виринає один незаперечний аргумент – Польща, у порівнянні з Україною, давала можливість своїм митцям реалізовувати свій талант, а коли наставали скрутні часи, тоді митці вимушено покидали країну і продовжували знімати за кордоном, як той же Вайда. 

Іван Миколайчук й утвердження музичної структури фільму

 

 

            «Традиції – адже це завжди живі імена. Якщо ми знову знаходимо в них сокровенні способи відкривати для себе величезний світ життя – значить, дихання їх не пішло, воно зігріває нас, надає нам нових сил». (Віктор Турін)

            Олександр Довженко, як відомо, перш, ніж стати кінорежисером, був художником, тож не дивно, що в його фільмах було ретельно вивірене зображення. Звичайно, зображальною культурою фільмів він завдячує геніальному кінооператору Данилу Демуцькому. Та навіть рання «Звенигора», де оператором був Борис Завелєв, відзначається візуальною винахідливістю.

Спогад про одну зустріч

 

Ми вже завершували навчання в університеті, 5-й курс. На час нашого навчання випали дуже цікаві процеси в українському кіно – вийшли фільми «Камінний хрест», «Вечір на Івана Купала», «Комісари», «Білий птах з чорною ознакою». Ми, студенти, захоплювалися творчістю Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка, Леоніда Осики, Миколи Мащенка, часто дискутували після перегляду їхніх фільмів. Та найбільше, мабуть, були зачаровані Іваном Миколайчуком, адже він грав у всіх згаданих фільмах і тому став кумиром, мегазіркою.

Ювілей Івана Миколайчука відзначили у Львові та на Івано-Франківщині

 

Цьогорічні червень і липень відзначені подіями, що відбулися на честь 80-річчя Івана Миколайчука на Західній Україні. Як повідомила одна з їх організаторок – кандидат мистецтвознавства Ольга Ямборко, у Львові, зокрема в Музеї народної архітектури і побуту, та Криворівні на Івано-Франківщині були проведені круглі столи, фотовиставки, конкурси дитячого малюнка та інші заходи. 

«Білий птах»: тріумф у Москві

 

Родина Дзвонарів грає сабаш на весіллі у Дани.

Пригадую, Іван розповів про свою сім'ю, про те, що він пережив, і Юра загорівся: це може бути фільм, кращий за «Тіні». Тоді й почався сценарій «Білого птаха з чорною ознакою». Тема того фільму, сама ідея, основа основ — це Миколайчукова родина. Вони разом писали сценарій, сиділи над ним буквально цілими днями. Коли Іван приходив, їх залишала, виходила в іншу кімнату чи бігла в театр — тоді  вже почала працювати в театрі. Вони зачинялись (не повинна була заважати), виходили тільки поїсти. Працювали несамовито. Коли працюєш так захоплено, то й буде результат. Юру дуже притягував цей матеріал — після «Тіней» він йому був украй потрібен.

Тіні невідомих акторів: гуцули з Верховини розповідають, як знімалися легендарні фільми

У Верховинському районі, Івано-Франківської області, у радянські часи було знято кілька художніх фільмів, які набули шаленої популярності не лише в колишньому СРСР, а й у всьому світі. У цих фільмах було яскраво відображено справжність, унікальність, оригінальність гуцулів.

Любов Румянцева, Іван Миколайчук у фільмі "Анничка" Режисер Борис Івченко. Кіностудія ім. О. Довженка, 1968.

 

Погляд з Росії: Іван Миколайчук – обличчя та епоха українського кіно радянського періоду

 

До 80-річчя від дня народження

15 червня 2021 р. видатному кіномитцю виповнилося б 80 років. Про нього можна прочитати у Вікіпедії: «Миколайчук – актор, сценарист, режисер, натхненник нової хвилі українського кінематографа 60-70 рр. Він знімався в таких відомих картинах як «Тіні забутих предків», «Білий птах з чорною ознакою», «Сон», «Вавилон ХХ» і в багатьох інших. Для багатьох українське радянське кіно небезпідставно асоціюється з цим артистом ».

Уривок з фільму "Тіні забутих предків" 2

 

Уривок з фільму "Тіні забутих предків" 1

 

Фрагмент фільму "Сон" 4

 

Фрагмент фільму "Сон" 3

 

Фрагмент фільму "Сон" 2

 

Уривок з фільму "Комісари"

 

Уривок з фільму "Анничка" 4

 

Уривок з фільму "Анничка" 3

 

Юрій Іллєнко. Уявне інтерв’ю

 

Кінорежисер Юрій Іллєнко

Зарікаюся писати про друзів. Ні хвали, ні огуди, ні правди.

Десять днів щось гризе мені душу. Я знаю, що то за звір — то моя підступність: я погодився писати про друга.

Іван грає в кіно — дивіться його на екрані. Іван багато виступає — про себе ніколи жодного слова, тільки про роботу. Решту він лишає дружині, неньці, братам і сестрам (у нього їх дев'ятеро), друзям, собі. Це його особисте. Нема в мене права віроломно вриватися туди, куди допустив він мене як друга.