Відгук на сценарій «Острів сліз»

 

Еліан Сабате, Іван Миколайчук. Острів сліз. Сценарій. К.: Редакція журналу «Кіно-Театр», «Арт Книга», 2017. Обкладинка книжки.

Сценарій «Острова сліз» був створений у співпраці Івана Миколайчука та Еліан Сабате, проте автори так і не реалізували його кінематографічно, не втілили у життя. 

Дмитро Павличко про Івана Миколайчука

 

А поки будуть сни…

 

1980 року Валерій Фомін мав тривалу бесіду з Іваном Миколайчуком, який тоді багато розповідав про своє дитинство, навчання в училищі, роботу в кіно. Запис цієї бесіди кінокритик зберіг. На її основі він зробив журнальний варіант, але склалося так, що цей текст ніде не публікувався і вперше вони побачили світ на сторінках журналу «Кіно-Театр». Роздуми Івана Миколайчука про акторську працю розкривають його творчу лабораторію, а ще вони цікаві як свідчення  своєрідності роботи актора в поетичному кіно.

 

У фільмі «Вавилон ХХ» Іван Миколайчук зумів підняти історію про провінційне українське село до рівня універсальної притчі

 

Марк Роберт Стех, письменник, культуролог, доктор славістики, Канада

Один з кращих класичних творів українського кінематографа, фільм Івана Миколайчука «Вавилон ХХ» – це філософська розповідь про ціну особистого людського життя та силу людяності в обставинах суспільних катаклізмів і боротьби ворожих політичних ідеологій. Вавилон у фільмі – це вигадане українське село в глухій провінції у час колективізації. Це арена боротьби поміж прихильниками більшовиків та їхніх суспільних експериментів і селянами, які хочуть зберегти традиційний суспільний лад.

Уривок з фільму «Камі́нний хрест» — прощання Дідуха з односельцями

 «Камі́нний хрест» фільм режисера Леоніда Осики. Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка,1968 рік. Іван Миколайчук зіграв молодшого сина Дідуха.

Іван Миколайчук мріяв знімати «Енеїду»…

 

Ярослав Гаврилюк

Останнім часом нерідко доводиться спілкуватися з журналістами, очевидно, це пов’язано з тим, що я знявся у трьох фільмах об’єднання «Дебют», крім того, запропонував Міністерству культури проект фільму про Крути. Та кожного разу в розмові з ними я згадую Івана Васильовича Миколайчука. Це зрозуміло, адже, якби не він, то не було б і актора Ярослава Гаврилюка. Хоча й не раз це говорив, та нагадаю ще раз – коли Миколайчук збирався знімати свій перший фільм, він дав мені відразу два сценарії – «Вавилон ХХ» і «Така пізня, така тепла осінь» зі словами: «Прочитай і вибери собі роль».

Ярослав Гаврилюк: "Іван Миколайчук навчив мене творчо мислити"

 

Лесь Сердюк, Ярослав Гаврилюк, Людмила Чиншева у фільмі «Вавилон ХХ». Режисер Іван Миколайчук. Кіностудія ім. О. Довженка, 1979.

«Робити добро було для нього як дихати»

 

Іван Гаврилюк у фільмі «Анничка». Режисер Борис Івченко. Кіностудія ім. О. Довженка, 1968.

Найбільш інтелектуальна роль. Іван Миколайчук у «Комісарах»

 

На початку 1970 року сценаристів Івана Миколайчука та Юрія Іллєнка редактори Держкіно УРСР звинуватили у просуванні біблійних мотивів: суворо дотримуючись атеїзму, пильне око наглядача побачило ці мотиви у сценарії «Білий птах з чорною ознакою», зокрема у сцені з малим Георгієм, який у чужих садах шукав дерево пізнання добра і зла.

Федір Стригун про Івана Миколайчука 1

 

Білий птах

 

Дарунок бібліографів

Іван Ми­ко­лай­чук: біобібліог­рафічний по­каж­чик / Управління культури Чернівецької облдержадміністрації; Чернівецька обласна універ­саль­на на­уко­ва бібліоте­ка імені Ми­хай­ла Іва­сю­ка; укладач А.С. Лупан; Чернівці: 2011. – 104 с.

«Він був земною і водночас неземною людиною»

 

Іван Миколайчук і Лариса Кадочникова у фільмі "Тіні забутих предків"

 

Роман Балаян: «Спільна творчість нас збагачувала»

 

Роман Балаян

"Мій перший день" в Україні. Невідомий Іван Миколайчук

 

Добрінка Станкова — Лєна та Іван Миколайчук — Баян у фільмі «Третя після Сонця». Режисер Георгій Стоянов. Болгарія, 1972

Поселитися в українському домі. Фрагмент із книги «Повернення до коріння. Українське поетичне кіно»

Миколайчук і Наталя Наум у фільмі "Білий птах з чорною ознакою"

Федір Стригун про Івана Миколайчука 4

 

Сценарій – джерело натхнення (Іван Миколайчук)

 

 

Іван Миколайчук – людина, всебічно обдарована. Його талант шліфувався професійним вишколом, який він здобував і в навчальних закладах, і в процесі творчої практики. Шлях у мистецтві починався з музики – першу професійну освіту здобував у Чернівецькому музичному училищі ім. Воробкевича. По тому навчався в акторській студії при Чернівецькому театрі ім. О.Кобилянської, паралельно працюючи актором цього театру, а третю – на акторському відділенні кінофакультету Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого.

 

Федір Стригун про Івана Миколайчука 3

 

Федір Стригун про Івана Миколайчука 2

 

Не тільки для професіоналів

               Хтось із великих сказав, що гарно написана біографія – така сама рідкість, як і добре прожите життя. Важко добре прожити життя, але й не менш важко гарно розповісти про нього. Для цього потрібно так багато! Насамперед автор повинен бути небайдужим до тієї особи, про яку пише, чесним у поводженні з матеріалом та й просто здатним осягнути багатогранну особистість видатної людини.

З ювілеєм, дорога Маріє Євгенівно!

 

З ювілеєм, дорога Маріє Євгенівно!

8 квітня – день народження Марічки Миколайчук. У кожного з нас є нагода його відзначити – причаститись до її співу. Для цього досить набрати у гуглі «Марія Миколайчук» – і всі три диски з її піснями перед вами, обирай який до душі.

Я обрала найперший – «Прощаюсь, Ангеле, з тобою». Слухаючи спів Марічки, ти потрапляєш у чарівну ауру вкраїнської душі. Спів цей магнетичний, він приносить величезну емоційну насолоду, викликає співпереживання.

Пісня, яка дала назву диску, – завершує цей альбом. Вона підсумовує і його настрій, і сенс, вона присвяченого великому коханню – Івана і Марічки, як у «Тінях забутих предків». Тільки там рано загинула Марічка, тут же пішов від нас у 46 років Іван. А Марічка все життя вшановує його пам'ять. І своїм прекрасним співом також.

Очевидно, потрібен був час – від шоку втрати 3 серпня 1987 року аж до 2001, коли голос Марічки зазвучав, без музичного супроводу, з глибин щедрого й люблячого серця. Вона приурочила альбом до 60-річчя Івана Миколайчука. Бо ж він також любив співати. І любив поезію. Власне, він і відкриває цей диск. І читає так, ніби це його власні слова, які народжуються експромтом (також ознака акторського дару!). І якби не зміст, надрукований на обкладинці диску, де написано: Дмитро Павличко. «Я зрозумів у той проклятий вечір…», то в цьому і не сумнівався б.

Із 22 пісень альбому, добре відомі тільки дві: «Ой не ходи, Грицю…» та «Чотири воли пасу я…», вони зустрічаються в репертуарі наших артисток, інші двадцять – екслюзив. Це пісні Буковини. Скористаюсь інформацією вже відомою з різних джерел. Квартиру Миколайчуків у Києві на Березняках любив відвідувати Володимир Івасюк, коли в 1970-х бував у Києві. В один із вечорів він дав Марії Євгенівні переписати тексти та ноти буковинських пісень, записаних його вуйком. Лише багато років по тому Марічка Миколайчук наспівала й видала ці пісні у згаданому альбомі, а потім і в другому – «Буковина». Фахівці кваліфікують її манеру виконання як неповторну, як досконалу простоту, як глибинне поєднання вокальної й акторської майстерності, де вивірений кожен звук.

Мене ж вражає широта емоційного діапазону: якого благородства співачка надає популярній в народі пісні «Мені ворожка ворожила, мені ворожка казала, мені ворожка говорила, щоб не любила хлопців я…»! Скільки страждання й гіркоти виповідається в піснях про жіночу долю: про те, як мати віддала дочку за п’яницю («Мала мати одну доню»), про зрадливого чоловіка («Ой піду я піду, куди я ходила»), про трагічне кохання («Злетів голуб, злетів», «Та й заплачеш, файна любко»). Є й кілька жартівливих («Вже сонце низенько», «До сусіда решета»). Кожна пісня досконала, але вершиною майстерності, окрім «Прощаюсь, Ангеле, з тобою», є пісня баладного характеру «Ой у лісі березовім/ Страшна битва була/ Не одная стара мати/ Сина ся позбула…» І яка нині, на жаль, актуальна! Скільки туги і болю вклала Марія Євгенівна у це виконання!

Коли слухаєш її пісні, в уяві спливає образ Марусі Чурай – щирої дівчини з легенди з великим талантом і гіркою долею. Справді, співочий талант українців високої проби – і в цьому морі талантів звучить неповторний і коштовний, як діамант, голос Марічки Миколайчук, в якому – безмежна і вічна любов.

                                                         Лариса Брюховецька

 

 

До 80-ї річниці від дня народження Марії та Івана Миколайчуків

 

 

Валентина Ковальська

народна артистка України,  Відмінник освіти України, викладач Академії мистецтв імені Павла Чубинського  

  

Невідомі листи Івана Миколайчука

 

ЛИСТ ПЕРШИЙ

«Добрий день, шановний друже Мірчо!

Сьогодні — четвер, я одержав тільки що твого листа. Звичайно, чекав, щоб у твоєму листі був хоч один твій вірш, але ти чогось цього не зробив. Ти якийсь дивний, чого ти боїшся, щоб я не давав твої листи нікому читати. Ти представ собі сам, який мені інтерес давати читати комусь твої листи. Адже ти не дівчина. Правда?

На руїнах самовластя…

Чортория. 50-річчя Івана Миколайчука.

15 червня виповнилося б 80 років від дня народження генія українського кіно Івана Миколайчука. Така значуща дата випадає на суворі часи короновірусу. Та відзначити ми повинні, пошанувавши людину, котра принесла світові велич українського кіно.

Концепція національної історії у фільмi «Пропала грамота»

 

Іван Миколайчук, Лідія Вакула у фільмі «Пропала грамота». Кіностудія ім. О. Довженка, 1972

Переосмислення історії в художньому творі рівнозначне її творенню. Адже образ історії, створений в людській свідомості, сприйняття фактів у певному світлі впливають на сучасне і майбутнє не менше (а подекуди й більше), ніж самі факти, що мали місце в минулому. У фільмах українського поетичного кіно історія стає матеріалом для роздумів про характер народу, сферою пошуку власної ідентичності. Автори «Пропалої грамоти» і «Вавилона ХХ» шукають підвалини нових концепцій національної історії в народному світогляді.

Віталій Юрченко. «Пропала грамота»

Володимир Глухий, Іван Миколайчук у фільмі «Пропала грамота»

 

 «На студії фільм прийняли прекрасно, але вже в Держкіно УРСР почалося: от цього не треба і це замініть. Ми стояли, як танки. Нарешті махнули рукою – везіть в Москву. Іван поїхав з нами... Сидимо в залі. Кіно іде. Великий сміх, аж до епізоду «У цариці». Сміх як обірвало... Так і пропала наша «Пропала грамота» майже на п'ятнадцять літ».

(Борис Івченко. З книги «Білий птах з чорною ознакою». К.: 1991. – С.142).

Фрагмент з фільму Василя Ілащука "І.М. Книга життя" 07

 

Ліна Костенко. «Я була щаслива читати цю книжку»

 

Виступ на презентації книги «Поетичне кіно: заборонена школа» 2 листопада 2001 року в «Українському домі»