Українські гумор і містика у «Пропалій грамоті» Бориса Івченка

 

Вступ

Про фільм «Пропала грамота» відомо, мабуть, всім. Це комедійний художній фільм, знятий в 1972 році українським режисером Борисом Івченком за мотивами однойменного твору Миколи Гоголя. У фільмі яскраво показано побут українців, багато фольклору козацької України. Від фільму віє українським духом: а саме, неймовірні пейзажі українських сіл, степів, українські пісні, козаки... Це все можна споглядати завдяки чудовій операторській роботі Віталія Зимовця.

Скільки нагород у фільму «Тіні забутих предків»?

Іван Миколайчук у фільмі «Тіні забутих предків». Режисер Сергій Параджанов. Кіностудія ім. О. Довженка, 1964.

 

В мережі інтернет наводяться фантастичні цифри (більше сотні) нагород фільму Сергія Параджанова. Це тішить патріотів, і дехто навіть стверджує, що цей факт занесено до книги рекордів Гіннеса. Хоча ніхто не називає тих нагород і не вказує сторінки тої книги. Кінознавець Сергій Тримбач, навпаки, говорить, що фестивальних нагород усього чотири. Але це також не відповідає дійсності. 

Маловідомі ролі. «Коли людина посміхнулась». Олексій Лунгін

Земфіра Цахілова, Іван Миколайчук у фільмі «Коли людина посміхнулась». Режисер Борис Івченко. Кіностудія ім. О. Довженка. 1973. 

 

Цей фільм Бориса Івченка, поставлений на кіностудії ім. О. Довженка 1973 року, має дивовижну історію. В його основі – роман «Четвертий розворот» Петра Лебеденка – російського письменника, колишнього військового льотчика, який жив у Ростові на Дону. Роман вийшов 1972 року і його відразу взяв для екранізації Віктор Івченко, написавши сценарій разом з редактором і сценаристом Юрієм Пархоменком. Ясна річ, весь обсяг роману немислимо було увібгати в півторагодинну екранну історію. Адже в романі про льотчиків розгорнуто події у двох часових вимірах – події Другої світової війни переплітаються з подіями сучасності. Пов’язує  їх друг Клима Лунгіна, також пілот – в мирний час він трудиться разом з його сином – Олексієм Лунгіним. Крім важкої роботи пілотів, письменника цікавила жіноча психологія, яку він досліджував, вивівши образи двох жінок: матері Олексія Анни і дружини Олексійового друга Романа Інги. В літературному творі розповідається про трагедію Анни, яка, опинившись під окупацією і боячись за життя маленького сина, матері та своє власне, віддалася німецькому офіцеру Гансу Крамке – це була плата за його опіку. У наші дні трагедію пережила Інга, втративши коханого чоловіка. Пережив трагедію і Олексій Лунгін, тому що в тій самій автокатастрофі загинула і його дружина, що працювала стюардесою. Ніби якась карма тяжіла над батьком і сином Лунгіними, коли їхнє родинне щастя раптово зазнає краху і стає трагедією. 

Іван Миколайчук в колі українських письменників

І. Миколайчук у фільмі «Пропала грамота»

 

22-річним він зіграв Тараса Шевченка у фільмі «Сон». До нього образ Тараса Шевченка втілювали на екрані далеко не рядові актори – Амвросій Бучма (1925) і Сергій Бондарчук (1951). У тих фільмах під однаковою назвою («Тарас Шевченко») висвітлювався майже весь життєвий шлях, хоча в другому велике місце займав період заслання (ті епізоди найбільше врізалися в пам'ять, очевидно, тому, що знімав їх талановитий Данило Демуцький).

Про книгу "Фільм "Тіні забутих предків": погляд через півстоліття»

 

Я втішена з'явою такого солідного і обґрунтованого видання про знаковий і загадковий, епохальний і завжди сучасний фільм! Люблю, обожнюю цей вибух у нашому кіномистецтві, який сколихнув увесь світ. Який підняв на високий щабель самосвідомість тих українців, які його подивилися колись вперше, а потім - ще багато разів... Так, бо це скриня, повна чудес, і відкриваєш їх для себе поступово, бо щоразу тебе осяває щось нове, те, чого раніше ти або не відчув, або не зрозумів так глибоко, як це задумав творець...

Чи буде в Україні Музей Івана Миколайчука?

 

Михайло Грицюк з директором Центру ім. МиколайчукаБутняком

Комусь це питання може здатися недоречним, адже можуть заперечити: такий музей є в Чорториї на Буковині – в його рідному селі. Так, справді, є Меморіальна хата-музей. В цій ошатній садибі збережені автентичні речі родини Миколайчуків, на стінах багато фотознімків, є журнальні публікації і книги, йому присвячені. Багато років опікувалася ним його старша сестра Фрозина Василівна Грицюк. Та коли їй уже займатися музеєм стало не під силу, естафету перейняв її син, племінник Івана Васильовича, Михайло Грицюк. Музей у сільському (чи районному) підпорядкуванні, тож директор працює на ентузіазмі, на скромні півставки. Але віддає своє уміння і час, аби підтримувати порядок в Музеї, вести цікаві екскурсії для тих, хто відвідує Миколайчукову хату. А її відвідують і місцеві мешканці, й туристи з різних куточків України і з-за кордону.