З ювілеєм, дорога Маріє Євгенівно!

 

З ювілеєм, дорога Маріє Євгенівно!

8 квітня – день народження Марічки Миколайчук. У кожного з нас є нагода його відзначити – причаститись до її співу. Для цього досить набрати у гуглі «Марія Миколайчук» – і всі три диски з її піснями перед вами, обирай який до душі.

Я обрала найперший – «Прощаюсь, Ангеле, з тобою». Слухаючи спів Марічки, ти потрапляєш у чарівну ауру вкраїнської душі. Спів цей магнетичний, він приносить величезну емоційну насолоду, викликає співпереживання.

Пісня, яка дала назву диску, – завершує цей альбом. Вона підсумовує і його настрій, і сенс, вона присвяченого великому коханню – Івана і Марічки, як у «Тінях забутих предків». Тільки там рано загинула Марічка, тут же пішов від нас у 46 років Іван. А Марічка все життя вшановує його пам'ять. І своїм прекрасним співом також.

Очевидно, потрібен був час – від шоку втрати 3 серпня 1987 року аж до 2001, коли голос Марічки зазвучав, без музичного супроводу, з глибин щедрого й люблячого серця. Вона приурочила альбом до 60-річчя Івана Миколайчука. Бо ж він також любив співати. І любив поезію. Власне, він і відкриває цей диск. І читає так, ніби це його власні слова, які народжуються експромтом (також ознака акторського дару!). І якби не зміст, надрукований на обкладинці диску, де написано: Дмитро Павличко. «Я зрозумів у той проклятий вечір…», то в цьому і не сумнівався б.

Із 22 пісень альбому, добре відомі тільки дві: «Ой не ходи, Грицю…» та «Чотири воли пасу я…», вони зустрічаються в репертуарі наших артисток, інші двадцять – екслюзив. Це пісні Буковини. Скористаюсь інформацією вже відомою з різних джерел. Квартиру Миколайчуків у Києві на Березняках любив відвідувати Володимир Івасюк, коли в 1970-х бував у Києві. В один із вечорів він дав Марії Євгенівні переписати тексти та ноти буковинських пісень, записаних його вуйком. Лише багато років по тому Марічка Миколайчук наспівала й видала ці пісні у згаданому альбомі, а потім і в другому – «Буковина». Фахівці кваліфікують її манеру виконання як неповторну, як досконалу простоту, як глибинне поєднання вокальної й акторської майстерності, де вивірений кожен звук.

Мене ж вражає широта емоційного діапазону: якого благородства співачка надає популярній в народі пісні «Мені ворожка ворожила, мені ворожка казала, мені ворожка говорила, щоб не любила хлопців я…»! Скільки страждання й гіркоти виповідається в піснях про жіночу долю: про те, як мати віддала дочку за п’яницю («Мала мати одну доню»), про зрадливого чоловіка («Ой піду я піду, куди я ходила»), про трагічне кохання («Злетів голуб, злетів», «Та й заплачеш, файна любко»). Є й кілька жартівливих («Вже сонце низенько», «До сусіда решета»). Кожна пісня досконала, але вершиною майстерності, окрім «Прощаюсь, Ангеле, з тобою», є пісня баладного характеру «Ой у лісі березовім/ Страшна битва була/ Не одная стара мати/ Сина ся позбула…» І яка нині, на жаль, актуальна! Скільки туги і болю вклала Марія Євгенівна у це виконання!

Коли слухаєш її пісні, в уяві спливає образ Марусі Чурай – щирої дівчини з легенди з великим талантом і гіркою долею. Справді, співочий талант українців високої проби – і в цьому морі талантів звучить неповторний і коштовний, як діамант, голос Марічки Миколайчук, в якому – безмежна і вічна любов.

                                                         Лариса Брюховецька