неділя, 30 травня 2021 р.

Маловідомі ролі Івана Миколайчука. «Бур’ян»

 

Володимир Волков – Матюха, Давид Мотузка – Іван Миколайчук у фільмі «Бур’ян». Режисер Анатолій Буковський. Київська кіностудія ім. О. Довженка, 1966.

1965 року Іванові Миколайчуку випало зіграти роль комуніста Давида Мотузки у фільмі Анатолія Буковського «Бур’ян», який вийшов на екрани наступного року. Твір Андрія Головка сьогодні вже практично забутий, а в той час його вивчали у школі. Йдеться там про події в українському селі напередодні колективізації, коли заможні селяни за період непу стали економічно незалежною силою. Але селяни, які працювали на землі, а не виголошували революційні гасла, були відчутною загрозою для «ленінських ідеалів комуністичної свідомості». Письменник показав село в похмурих тонах: заможні селяни схильні до розгульного життя, а колишній боєць за революцію переродився і злигався з «куркулями». На чисту воду їх виводить головний герой – Давид Мотузка. Одне слово, Головко виконав більшовицьке замовлення з дискредитації «куркулів». 

 
Іван Миколайчук у фільмі «Бур’ян». Фото надані Київською кіностудією ім. О. Довженка.

Згода 25-річного актора на цю роботу не означала його всеїдності. Так, він став популярним, але був на старті карєри (це була його четверта роль) і ще не мав належного статусу, щоб міг відмовитись. І потім, у ті часи ця пропозиція була тотожна наказу, тож йому довелося грати «не свою» роль. Не свою, бо Давид Мотузка – демобілізований червоноармієць-комуніст – хоч і позитивний, був надто далекий від його попередніх героїв – Тараса Шевченка та Івана Палійчука. Рівень їх духовної й емоційної екзистенції та психологічної правди не можна порівнювати з тим, що пропонувалося у фільмі з не дуже привабливою назвою. Хтось вважає, що нині цю роботу не варто згадувати, але для дослідника важливим є кожен мистецький жест актора, кожна його роль, навіть, коли вона не належить до пріоритетних. Не слід також забувати, що кожна роль – це професійний досвід. А тим більше, роль головна, тож варто про неї говорити, а заодно зрозуміти ситуацію і відчуття актора.

Як же сам Миколайчук ставився до неї? В короткому інтервю він висловив побоювання: «Турбує мене Давид Мотузка, якого я граю в екранізації роману А. Головка «Бурян» (режисер А. Буковський). Це образ комуніста, і я не хотів би, щоб він у моєму виконанні набув штампів, за якими роблять «блакитних героїв». Передати духовне багатство і драматизм постаті Мотузки нелегко, і я розумію, що велика відповідальність лежить на мені»[1].

Для розкриття духовного багатства джерело не давало можливостей, а от побутові подробиці, напружена атмосфера й драматургічний конфлікт мали місце, адже показано боротьбу Давида Мотузки проти антагоніста – переродженця Матюхи. Поєднати в образі Давида такі риси, як м’яка, чуйна до чужих болів душа і твердий характер бійця партії непросто. Ясна річ, актор мав облагородити свого героя, показати його як світлу, чесну і справедливу особистість. 

Іван Миколайчук у фільмі «Бур’ян». Фото надані Київською кіностудією ім. О. Довженка.

 

Події 1925 року, які розгорталися в полтавському селі Обухівці, знімали в Батурині. Члени знімальної групи також їздили в описані Головком місця, аби послухати спогади людей, які засновували колгоспи. В українському кіно вже були аналогічні приклади, зокрема, екранізації Миколи Макаренка («Диктатура» Микитенка та «Дмитро Гирицвіт» Михайла Стельмаха), що заглиблювалися в ті самі часи. Буковський дотримується реалізму понурої прози: акторські типажі, костюми, середовище, значні масові сцени – все працювало на максимально вірогідне зображення сільського життя, характерних ознак того часу. Було показано і залишки демократії: важливі рішення приймає сільський сход голосуванням, але це право селян брутально порушується, бо Матюха рахує голоси на свою користь.

Корній Матюха був головою сільради в Обухівці, мав зброю, коня і повну владу над селянами, а якщо хто насмілювався йому перечити, у відповідь чув одне: «Ти проти влади?». В таку сільську буденність входить, повернувшись з війська, Давид Мотузка, котрий, як і Матюха, вступив у партію більшовиків на фронті. Але вступив не заради кар’єри, а з переконань. Він швидко розгадав суть Матюхи, його свавілля і диктат, тож починає боротьбу, але опертися нема на кого, адже селяни думають, якщо він комуніст, то значить такий самий, як і Матюха. Бути секретарем сільради відмовляється, натомість викриває в повітовій газеті його безчинства і пияцтво. Куркулі хочуть знищити Давида: підкидають йому крам, публічно викривають у «крадіжці», арештовують і планують вбити. Рятує його Зінька, наймичка Матюхи – вона підслухала намір господаря: «По дорозі в повіт відпустити Давида і вбити при спробі втекти». Врешті, односельці починають розуміти, хто є хто, і йдуть за Давидом. Одне слово, персонаж Миколайчука – довготерпеливий мученик, який, проте, і не думав коритися.

Іван Миколайчук у фільмі «Бур’ян». Фото надані Київською кіностудією ім. О. Довженка.

 

Сам Миколайчук згодом назве цю свою роботу шкільним екзаменом. «Скільки дитячих творів понаписувано про «Бурян» Андрія Головка, а тепер ось, я і ніхто інший, маю втілювати його в чоботи, штани, у вираз очей, в інтонацію… Я багато читав, зустрічався із свідками описаних подій, намагався, що міг, випитати в Головка. Не виходило. Я був сам по собі, Мотузка – сам по собі, десь на Полтавщині початку двадцятих років… Я повірив, що зіграю Давида Мотузку лише тоді, коли здогадався: таких людей, як Мотузка, я знаю з дитинства, я бачив їх у своєму рідному селі. Адже до нас на Буковину радянська влада прийшла не так, щоб і давно.

Найскрутніше доводилося в епізодах арешту Мотузки. Здавалося б, нічого такого: тебе арештували, а ти собі йди. А мені прийшлося вибудувати цілу теорію, спеціально себе настроювати, готувати. Я зрозумів, що епоху грати неможливо. Натомість треба грати людину. Як передати, приміром, нездоланність людського духу та ще під дулом гвинтівки? Памятаю: вели мене яругами, а над нами дятел лупив сухе дерево. Я зупинився і поглянув угору… та це вже кухня, а на кухню, нехай і акторську, не запрошують. Те, що можна зробити в кадрі, – його не завжди поясниш: що це, чому, для чого?»[2].

Іван Миколайчук у фільмі «Бур’ян». Фото надані Київською кіностудією ім. О. Довженка.

 

Так, тоді Давид переміг. Цікаво, чи надовго? Адже репресивна машина не зупинялася, вона потребувала нових і нових жертв, і не виключено, що цей комуніст, якщо не пішов на службу в НКВС, був одним із кандидатів на знищення.  

Говорячи про Миколайчукового Давида Мотузку, нині можна тільки поспівчувати акторові. Його професія була залежною. Чи не тому, вже через рік він наполегливо рветься в інші сфери: у співавторстві пише сценарій «Камінна душа» за Гнатом Хоткевичем, який студія зарубала, ще через рік спільно з Юрієм Іллєнком пише наступний, але вже не за чиїмось твором, а як самостійну автобіографічну оповідь. Усе це заради того, аби вирватися за межі ідеологічно залежного кінематографа, запропонувати власні ідеї, які вважав важливими для України. І це йому вдавалося… Та, на жаль, не довго – до 1972 року.

Лариса Брюховецька





[1] Інтервю з І. Миколайчуком. // Новини кіноекрану. – 1966 – № 1.

[2] Миколайчук Іван. Туга за дивом. Передмова Л. Череватенка // Вітчизна. – 1991. – 10. – С. 179.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Така невгасима любов…

  Мені здається, що Марічку Миколайчук я знала завжди. Тріо «Золоті ключі» зазвучало й відразу стало дуже популярним тоді, коли я ще була ...