Іван Миколайчук у фільмі «Тіні забутих предків»

 

Іван Миколайчук у фільмі «Тіні забутих предків». Режисер Сергій Параджанов. Кіностудія ім. О. Довженка.

Цей художній фільм був відзнятий 1964 року на кіностудії імені Олександра Довженко (режисер Сергій Параджанов). Упродовж фільму звучить тема смерті. Спочатку загинув брат Івана Палійчука Олекса, далі – його батько, але по-особливому яскраво зображено це було у випадку з Марічкою, коли її рідні не могли повірити у те, що трапилося з нею. Актори дуже добре передали емоції, які відчуває той, у кого помирає кохана людина (мати Марічки, Іван). Також показано дитячу дружбу, яка переросла у справжнє кохання, як у випадку з Марічкою та Іваном. Молодий актор Іван Миколайчук особливо глибоко виявив почуття самотності й туги, порожнечу в душі, коли його герой страждав через смерть Марічки. Про його страждання говорили люди, але він не звертав на них уваги. 

Іван Миколайчук у фільмі «Тіні забутих предків». Режисер Сергій Параджанов. Кіностудія ім. О. Довженка.

 

У цьому фільмі прозвучала й тема нерозділеного кохання. Адже незважаючи на те, що Іван одружився з Палагною, він продовжував тужити за Марічкою. І Палагна вирішила приворожити його до себе, щоб народити від нього дитину. Режисер дуже добре відобразив у фільмі роль жінки у сім’ї в той час: Палагна була показана справжньою господинею, яка поралася в хаті, готувала їжу, господарювала, а Іван ставився до цього, як до належного, і це можна пояснити тим, що він її не кохав по-справжньому. 

Весілля Івана Палійчука і Палагни.

 

Якщо порівнювати Марічку та Палагну, то перша була зображена у дещо дитячому образі, друга ж відображала дорослу жінку, господиню, яка вже набула достатньо досвіду для сімейного життя. Але, як бачимо у фіналі, через роки Іван бажав бути з Марічкою. У повісті Михайла Коцюбинського він вирізнявся серед інших, був дещо дивний, і так само був зображений у фільмі, адже видно, що серед людей він відчуває себе чужим, постійно перебуває у своїх думках та не приймає того, що відбувається навкруги. Єдиною його віддушиною є природа і тварини, про яких він дбає. Я побачила в Іванові людину, для якої сенсом усього життя є кохання, якому він не може зрадити йому і через роки. Він навіть помирає з думками про Марічку. Ось що означає справжнє кохання. 

Прощання з Марічкою.

 

Мені сподобалося те, що фільм поділений на частини («Іванко та Марічка», «Полонина», «Самотність», «Іван та Палагна», «Будні», «Різдво» тощо). Такий прийом дозволяє глядачеві зрозуміти, про що йтиметься далі. Мене захопили певні переходи між фрагментами: наприклад, вдягання білої сорочки в першому епізоді, тоді, як наступний починається з білого полотна. Таким чином відчувається плавність переходу. Для підвищення емоційної напруги у фільмі були використані різноманітні звуки, які ніби примушували глядача поринути в історію з головою. Одним з моментів, який мені запам'ятався, було прощання Марічки та Івана, коли той ішов на заробітки в полонину. Тоді світило сонце та йшов сильний дощ, що, на мою думку, символізувало закінчення одного етапу життя та початок іншого. У фільмі також були використані спеціальні ефекти, особливо це стосується частини, де показано мольфара Юру: яскраві спалахи, ніби блискавки; лютий вітер, який зносив все на своєму шляху; дерево, яке почало палати тощо. Ці моменти робили атмосферу напруженою та змушували глядача хвилюватися. Також незвичайним, як на мене, був прийом накладання діалогів одних персонажів (жителів його села) на епізод, у якому показано іншого (Івана). Добре відображено у фільмі тогочасні звичаї: обряд одруження Палагни та Івана, ворожіння, поховання Івана з іграми та піснями, причому, що за цим усім спостерігали діти. Гуцульський колорит підсилювали пісні, танці та голоси трембіт. 

Анна Деркаченко