Родина Миколайчуків у день Іванового весілля

 

 Родина Миколайчуків у день Іванового весілля

Чи мріяли Ви в дитинстві стати актором кіно?

На це питання Іван Миколайчук відповідав: «Як  я міг про це мріяти, якщо я вперше побачив фільм у 13 років, коли його привезли до нашого сільського клубу?»  

Але гра, вдавання, імітація були закладені природою. Іван пішов до Чорторийської початкової школи в сім років. Кмітливий учень умів копіювати дорослих, смішив весілля, гостей, вмів повторити спів кожної пташки. З десяти років у драматичному гуртку, також співав, танцював, грав на сопілці і всьому, що звучало. Був переможцем оглядів і фестивалів. Юрій Богдашевський, котрий ще 1964 року запитав у Івана, чи думав той в дитинстві про те, щоб стати актором, написав (очевидно, з розповіді Миколайчука): «Батько й гадки не мав, що син стане актором, коли давав йому стусанів, забороняючи сусідів передражнювати. А ловко ж хлопчина удавав, як дядько Петро додому напідпитку повертається, або тітка Варка в лавці крам вибирає!

А може, це почалося в школі? Читав з маленької сцени вірші, грав у самодіяльності. Так, мабуть, тоді і визріло рішення працювати в театрі». («Новини кіноекрану», 1964, № 6).

А вже в роки творчої зрілості Миколайчук згадував: «У нас в селі був драмгурток, і до нього я потрапив ще зовсім малим, а грав переважно старих, бо на ці ролі не було охочих, от їх передавали нам, малечі, до того ж так хотілося відчути себе дорослим, поважним хоч на сільській сцені. А вона ж була малесенька, на ній не дуже розіграєшся». (Валентина Слободян. Кіноактор і сучасність. – К. : 1987).

Коли Іван вже став професійним актором, режисери, які знімали його у своїх фільмах, відзначали його вміння працювати над роллю з величезною віддачею, наполегливістю, впевненістю і навіть з одчайдушністю. Саме в родині закладались ці його риси і цінності його душі. Закладались батьком Василем, матір’ю Катріною, побутом, усім способом життя їх багатодітної родини. Миколайчук пояснював: «Десятеро нас було у мами. Треба ж було комусь розважати менших. Отоді я і лицедійствував перед ними».

Співробітники Чернівецького краєзнавчого музею Є. Гаврищук-Антонюк і Н. Кириченко дослідили шлях Івана Миколайчука у світ мистецтва. «Після восьмого класу – а в школі запримітили вміння Івана перевтілюватися, порадили ставати до роботи в клубі. Але ж потрібні були знання – документ про освіту. Радили йти в музичне училище, бо музикант – шанована людина, з хлібом. Він вступає до Чернівецького музучилища, але… не мав початкової музичної освіти, тому запропонували навчатися на шестимісячних курсах. А для цього батьки мали б працювати в колгоспі і оплатити навчання мав колгосп. Батьки ж не були колгоспниками (батько працював на залізниці, мати вела домашнє господарство і доглядала дітей). Іванові дозволили вчитися, порушивши заведений порядок, завдяки його здібностям і великому бажанню вчитися та з урахуванням багатодітної сім’ї. Він завзято опановує баян в студентському гуртожитку. 1957 року закінчив курси за спеціальністю хормейстер художньої самодіяльності. Цього ж року, прочитавши оголошення про набір, вступає до театральної студії Чернівецького музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської.

Лариса Брюховецька