неділю, 9 травня 2021 р.

Музика у фільмах Івана Миколайчука


 

Вміння піднести твір до рівня музичного звучання є найбільшим досягненням будь-якого митця. Коли говорити про українське кіно, то таким заспівом для нього стала «Земля» Олександра Довженка. Лейтмотив фільму – кадри, в яких спілі плоди рясно омиваються дощем, – вилився у режисерську оду землі та природі, що донині сприймається як симфонія, чуттєво візуалізована засобами незвукового кіно.

«Якось мама моя (...) порівняла Шопена, якого я слухав (...), зі звуком яблук, що стукотять по даху... Чи можна краще, точніше сказати про музику – не знаю»[1]. Ці слова Івана Миколайчука чимало говорять про його власне творче «я», в якому музика займає ключову роль. Варто нагадати, що майбутній актор, сценарист та режисер розпочинав свій шлях як музикант, навчаючись на хормейстерському відділенні[2] й умів грати на кількох народних інструментах. Але й не це головне – як слух, так і відчуття музики в житті є даром від природи, якому неможливо навчитися, а тільки можна відкрити його в собі. Хоч як би банально це не звучало у наш час, художник з таким даром здатен сягнути глибше, ніж інтелектуальне сприйняття чи фантазія людини, і торкнутися її душі. Крім Івана Миколайчука, у нашому кіно схожим обдаруванням вирізнявся ще Леонід Биков. Можливо, цим і пояснюється те, що деякі їхні фільми, названі з точки зору фахової кінокритики не досить вдалими, все-таки «зачіпають» найсокровенніші переживання глядача, досі не залишаючи його байдужим.

Музику Іван Миколайчук називав співавтором фільму і ставився до неї «як до частини драматургії, як до операторської чи режисерської роботи, як до акторської гри”[3]. Вона заповнювала собою «пейзаж» його світу, ставала формою сприйняття. І якщо у творчому процесі Миколайчукові не вдавалося залучити хоча б один із компонентів, він принаймні додавав його відтінок, відгомін до загальної палітри. Таке сталося з роллю Федора Стригуна у «Вавилоні ХХ», що виявилась майже повністю вилученою з фільму, однак для Миколайчука присутність цього актора у його замислі мала принципове значення, тож у стрічці голос Стригуна мелодійним фрагментом переплітається в багатозвучному космосі сільського Вавилону. Коли говорити про «співавторство» музики у Миколайчуковому доробку буквальніше, то найпомітніше воно проглядає в «Пропалій грамоті», «Вавилоні ХХ», останній його стрічці «Така пізня, така тепла осінь» та в сценарії «Небилиці про Івана». Іван Миколайчук особисто займався їх музичним оформленням, і навіть побіжний погляд на ці роботи виказує тяжіння до фольклорних форм, що, однак, інколи поєднуються з класикою та естрадною піснею, як у «Такій пізній, такій теплій осені» (1981), де буковинські мелодії в їх особливому ритмі цимбал і скрипки, перемежовуються з моцартівськими. Миколайчук маркував такими акордами монтажні переходи свого фільму, чим власне підкреслив та об’єднав ритм у вимірі кінематографічного і музичного метра. Натомість основні ліричні сцени виконані майже без діалогів під пісенний супровід. «Пропала грамота», сценарії «Чиста дошка» та «Небилиці про Івана» більшою мірою покладаються на пісенно-фольклорний ряд: у них він окремо виділений як продовження, засновок або поворот наративної лінії. Так, у сценарному нарисі «Чиста дошка», де йдеться про гуцулку, яка, емігрувавши до США, 68 років (з них 62 у цілковитому мовчанні) провела в психіатричній лікарні, ключовим і кульмінаційним моментом, який повертає героїню до життя, стає пісня. У структурі «Пропалої грамоти» (1972) пісня вже постає певним дидактичним завершенням епізодів, цей прийом уподібнений народній картинці, де розширений, поетизований підпис рівнозначний самому зображенню. Особливої насиченості пісням у фільмі додає фонограма, записана на «натурі», у якій разом із голосами солісток тріо «Золоті ключі» звучить сама природа. Важливим атрибутом звукового ряду «Пропалої грамоти» є також бандурні переливи, виконані Галиною Менкуш, що вже з перших кадрів витворюють тло цієї стрічки, надаючи їй різних настроєвих інтонацій – в одних моментах вони відходять на другий план, ніби підспівуючи акторським діалогам, в інших навпаки – формують драматургію окремих частин. Так вирішено сцену пекельної вакханалії чи епізод бою на початку фільму, що його глядач не бачить, а чує як динамічну мелодію бандури під акомпанемент людських голосів та іржання коней.

Досвід, набутий у співпраці з іншими режисерами, Іван Миколайчук акумулював у власному режисерському дебюті – «Вавилоні ХХ», знятому 1979 року за романом Василя Земляка «Лебедина зграя». Музику до нього Миколайчук підбирав скрупульозно, спеціально записуючи її по різних регіонах України[4]. Вже у цьому сенсі «Вавилон ХХ» виглядає унікальним – за рівнем автентики в українському кіно його можна порівняти хіба що з доробком Олександра Довженка. Автентика тут не самоціль й водночас не ліричне тло, а природне середовище людини, її органіка. Коли говорити про «Вавилон ХХ» – це і є музика у трактуванні Миколайчука, тобто «той єдиний ритм, що пронизує все життя, все суще»[5]. З цього погляду, у фільмі вже не так несподівано сприймаються людські зітхання волів чи молдавські мелодії на тлі центрально-українського пейзажу. Серед інших моментів вони також утверджують «Вавилон ХХ» в жанрі «народно-романтичної небилиці», як це визначили автори стрічки[6]: «Бо є упевненість в тому, що оповідане було, але ніхто не поручиться, що було саме так, а не інакше»[7]. Продовженням «билино-небиличної» теми мав би стати фільм Миколайчука, заявлений у літературному сценарії під назвою «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» (1983). Фольклорне начало тут проявилося в усій повноті – це суміш байки та легенди з піснею, яких для такої, на перший погляд легкої оповідки, потрібно було знати безліч, особливо ж коли йшлося про такого лицедія:

«Ой, був собі такий Іван,

Іван-сміхованець,

А як собі засвистав,

То йшли птахи в танець!

Мав на печі ставочок,

Носив воду саком,

Ловив рибу граблями,

Стріляв мухи маком…»[8].

Фільм планувалося вибудувати на основі буковинського фольклору, і музика в цьому задумі, крім самого героя, відігравала чи не провідну роль. Для її створення Миколайчук мав намір запросити Володимира Івасюка – композитора з буковинським корінням. Про те, яка б це могла бути картина, сьогодні можна лише здогадуватись: Івасюка не стало у 1979 році, сам фільм Миколайчукові вже не судилося зняти, він вийшов на екрани за два роки після його смерті – у 1989 році (режисер Борис Івченко), але не таким, як замислив його автор. Образно кажучи, «Небилиці про Івана», як і їхній герой, а також інші нереалізовані задуми Миколайчука так і застигли на дереві, намальованому на небесах. Залишається споглядати те, що він дав змогу нам роздивитись, і сподіватися, що в українське кіно прийдуть майстри, натхненні його ідеями, та складуть свою пісню.

Ольга Ямборко

Кіно-Театр. – 2010. № 4.

 

Рекомендований список українських пісень, які знав та співав

Іван Миколайчук

(Зібрали  народна артистка України Валентина Ковальська та Заслужена артистка України Руслана Лоцман)

 

1964   --  «Сон»

 Режисер-постановник   В. Денисенко, сценарій  Д. Павличка

 

1.З далекого краю лелеки летіли. Сл. Д. Павличка,  муз. О. Білаша.

 

 

1965  «Тіні забутих предків»  

Режисер-постановник С.Параджанов .  (28 Міжнародних премій)

 















2. Вербовая дощечка.

3. Із-за гір’я місяченько.

4. Ой чи спиш, чи чуєш, пане господарю  (колядка).

5. Гой дай, Боже.

6. Ой прилетіли три райські пташки.

7. Ой чірчику-Васильчику

8. Ой заграй ми, музиченьки.

9.Ой зацвіли фіалочки

    10. Коломийки

 

 

 

 

 

                    1968 -- «Камінний хрест»  (за новелами В. Стефаника)

Режисер-постановник Л. Осика

 11. Із-за гори крем’яної

12. Ой покрились снігом білим полонини.  (січова).  Сл. В. Бобринського, муз. М. Гайворонського.

 

                             1969 — «Анничка»

Режисер-постановник Б. Івченко

13. Гей, Іване (співає Марічка Миколайчук).

14. Гей, браття опришки (січова)

 

1970— «Комісари»

 Режисер-постановник М. Мащенко. (За мотивами творів Ю. Либединського)

15. Їхав козак за Дунай

 

 

                                  1971 — «Білий птах з чорною ознакою»,

Режисер-постановник  Ю. Іллєнко, сценарій  Івана Миколайчука

 

16. Ой летіли журавлі.

17. Ой у лісі березовім страшна битва була.

18. Ой гаю, гаю, гаю мій.

19. Коломийка «Причесався, прилизався…»

20. Колядка

21. Барвінковий він.

22. Ой у лісі на полянці

 

                              1972 — «Пропала грамота»

 (за мотивами повістей М. Гоголя, Режисер-постановник  Б. Івченко)

23. Розпрягайте, хлопці, коней.

24. Чорна рілля ізорана.

25. Благослови, земле.

26. А вже років триста, як козак в неволі. (Була вирізана з фільму).

27. Танцювала риба з раком.

28. Нам поможе святий Бог, ще й Пречиста Мати.

29. Ой вербо, вербо. (Та кажуть люди, що він не п’є).

30. Там, де Ятрань круто в’ється.

31. Козацький марш. ( Оркестрове виконання).

32. Колискова. Муз. Г. Менкуш, сл. В. Іванишина.

33. Гей, нумо, хлопці, до зброї.

 34. В Цареграді на риночку.

35. Ой на горі женці жнуть.

36. Ой у неділеньку рано (Весільна).

 

 

 

 

 

                                                1979 — «Вавилон ХХ».  

 Режисер,  актор,  композитор Іван Миколайчук.

 

40. Йшли корови із діброви.

41. Ой що ж то за шум  учинився. (Комарик). Російський переспів «Как родная меня мать провожала».

42. Ой гаю, гаю, гаю мій.

 

                                  1981 — «Така пізня, така тепла осінь», Режисер, актор,

                43. Ішло дівча лучками.

     44.  Чуєш, брате, мій. Сл. Б. Лепкого, муз. Л. Лепкого.

                45. Тиша навкруги (Тріо Мареничі). Слова та музика О. Богачука

      48. Чом, чом, земле моя. Сл. Віри Лебедової, муз. Дениса                  Січинського

 

Окремо знав пісні:

 

47. Там за лісом, за лугом

48.  Шабелина. (Чорна хмара наступає, дрібен дощ іде).

49. Сивий коню, сивий.

 50. Ой у полі три криниченьки.

51. Посіяла огірочки.

52. Буковино, Буковино, мій солодкий краю.

53. Ой попід гай зелененький.

 54.  Коломийки.

55. Пливе качка, пливе.

56. Сорок років не женився.

57. Мені ворожка ворожила.

58. Ой червона калинонька.

59.Ой гаю мій, гаю.

60. Як ми прийшла карта нарокова.

62.  Ой у полі жито копитами збито.

63. Наливаймо, браття.

64. Заквітчали дівчатонька.

65. Там за лісом, за лугом  ходить жовнір за плугом.

66. Гей ви, стрільці січовії.

67. Ой віє вітер, віє буйний

68.  Цвіте терен.

69. Тернова ружа.  Сл. Володимира Іванишина, муз. Галини Менкуш

70. Налетіли журавлі

71.Прощаюсь, ангеле з тобою

72.Ой чий то кінь стоїть

73. Кажуть люди, що м щаслива.

74. Терен, мати, коло хати.

75. За світ встали козаченьки.

 

 

 



[1] Родовід фільму // Білий птах з чорною ознакою: Іван Миколайчук: спогади, інтервю, сценарії. – К. : Мистецтво, 1991. – С. 239–258.

[2] Див: Курган О. Совість художника // Там само. – С. 279.

[3] Там само.

[4] Зубанич Ф. Сходження на перевал // Білий птах з чорною ознакою… - С. 223.

[5] Родовід фільму // Там само. – С. 244.

[6] Там само. – С. 254.

[7] Там само.

[8] Миколайчук І. Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами. Літературний сценарій // Білий птах… - С. 312.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Така невгасима любов…

  Мені здається, що Марічку Миколайчук я знала завжди. Тріо «Золоті ключі» зазвучало й відразу стало дуже популярним тоді, коли я ще була ...