пʼятницю, 30 липня 2021 р.

«Люди воліють більше бачити краси, добра, аніж бруду й жорстокості» Маловідомі ролі Івана Миколайчука. Валька Брикін

 

Іван Миколайчук – Валька Брикін у фільмі «Гадюка». Режисер Віктор Івченко. Кіностудія ім. О. Довженка, 1965.    


1965 року на екрани СРСР виходить фільм «Гадюка» за однойменною повістю Олексія Толстого, написаної 1928 року. Йдеться про часи громадянської війни і період непу. Героїня твору – купецька донька Ольга Зотова – стала жертвою грабіжницького нападу на їхню родину, її батьків убито, дім згорів, а вона дивом вижила й опинилася в лікарні. Коли містечко захопили білогвардійці, дівчину ув’язнили і перед приходом червоних разом з іншими в’язнями розстріляли, але й цього разу вона якимось дивом залишилась живою. Саме тому командир червоних Ємельянов, який заопікувався нею, і назвав її Гадюкою – вона була живуча. Ольга освоїла їзду верхи і в бойових походах була курєром командира.

В основі сюжету «Гадюки» – доля знайомої Толстого – Т. Сікорської; вийшовши з багатої родини, вона стала активним борцем «за справу народу». Автор разом із життєписом Ольги, психологічно тонко передав взаємне почуття двох людей, їхні будні, коли вони обоє були охоплені бойовим поривом, і письменник переконує читачів у тому, що їхнє почуття залишалося платонічним. Одне слово, автор зосередився на почуттях і переживаннях героїні, показав її еволюцію й закономірність того, що в мирний час вона стала зайвою людиною, і в середовище людей, поглинутих побутовими клопотами, вписатися не могла. Учасники громадянської війни, які героїчно билися з білими, зазнали краху у зіткненні зі стихією міщанства. В 1930-ті роки лунали докори, чому автор не перевиховав Зотову. На це О. Толстой відповів, що вона була одним із живих типів доби непу і тоді такій як Ольга, легко було зісковзнути до індивідуалізму. Це вже на початку 1960-х, коли можна було з відстані розвінчання культу особи Сталіна поглянути на ті часи, читачі розуміли трагедію цієї постаті.

Її подвійний кривдник – бандит Валька Брикін – у повісті подається пунктиром як уособлення зла. Саме тому акторові, якому випало його грати, грати не було чого. Персонаж функціональний, вчинки його, можна сказати, автоматичні, психологічних основ – жодних. Актором, якому Віктор Івченко доручив цю роль, був Іван Миколайчук.

Грати Вальку Брикіна той не хотів. Про це він розповідав Леоніду Череватенку. Розповісти про свої ролі, в тому числі і про Вальку Брикіна, Іван Миколайчук мав у телепередачі за сценарієм Леоніда Череватенка, але, на жаль, передача не була реалізована, тож пошлемося на сценарій.

«Я вельми опирався, коли Віктор Іларіонович Івченко запропонував мені роль Вальки Брикіна. Я вигадував причини, я уникав зустрічей з ним, але Віктор Іларіонович наполягав ще дужче, а він був моїм майстром, моїм учителем, і от так – подітись не було куди – я підкорився.


Іван Миколайчук – Валька Брикін у фільмі «Гадюка». Режисер Віктор Івченко. Кіностудія ім. О. Довженка, 1965.    


 

Валька Брикін – негідник, зрадник, убивця, – як його розкрити? Щоб він сприймався не як персоніфікований образ підлоти, а як породження конкретних життєвих обставин. Щоб глядач міг винести для себе урок, зіткнувшись – хай на екрані – з таким-от типом… Після виходу «Гадюки» на екран прийшли сотні листів. В деяких з них мене плутали з Брикіним, і я читав вислови, призначені для нього. Але дехто написав, щоб я надалі не ганьбив себе привселюдно і не давав згоди на подібні ролі… Значить досягнуто певної мети, якщо так зненавиділи мого героя. А ще я зрадів, зрозумівши: люди воліють більше бачити краси, добра, аніж бруду й жорстокості»[1].

Головну роль Ольги Зотової чудово зіграла Нінель Мишкова, акторка з Московського театру кіноактора. У фільмі чимало складних для втілення епізодів, зокрема кавалерійські атаки, переслідування. А коні – хоч істоти і розумні, але не завжди можна передбачити їхню поведінку, тому актори-вершники нерідко піддаються ризику. Іван Миколайчук у сценарії згадав один з таких епізодів.

«Часто запитують про специфіку акторської професії. Специфіка є. На кіномайданчику, як у бою. Це буває тільки раз, це не театр, де можна репетирувати чотири місяці. Тут ідеш на «МОТОР!» - немов піднімаєшся в атаку. Все важить, все вирішує лише ось ця мить – і ніяка більше. А ще… Наприклад, під час зйомок «Гадюки» Неллі Мишкову, виконавицю головної ролі, поніс кінь. Це вже було не кіно, це вже була реальність. Кінь мчав до урвища, не слухаючись повода, закусивши, що називається, вудила. Вагатися не було коли. Я кинувся навздогін і зупинив коня.

Згадую цей випадок не для того, щоб ви мене похвалили: який хороший, порятував актрису. Я переконаний, що на моєму місці не один би так учинив, рятуючи жінку. Я згадав цей випадок, бо це також специфіка нашої роботи: завжди бути готовим допомогти. І необовязково це мають бути партнер чи партнерка. Іноді це зовсім сторонні люди»[2]. Цей випадок свідчить і про блискавичну реакцію Миколайчука і про його сміливість.

Хоча на той час Віктор Івченко вже працював на студії десять років і здобув широке визнання (наприклад, його пригодницький фільм «Надзвичайна подія» був серед лідерів прокату), фільм «Гадюка» знімати було нелегко – від написання сценарію (автор сценарію Григорій Колтунов з Одеси) до завершення минуло два роки. Та «Гадюка» зайвий раз довела: якщо в основі літературне джерело високої якості, якщо вдало підібрані виконавці, що складають злагоджений ансамбль (від головних героїв, яких втілили Нінель Мишкова з Москви та Борис Зайденберг з Одеси) до колоритних мешканців комуналки, яких зіграли кияни: Раїса Недашківська (Лялечка Варенцова), Володимир Дальський, Ганна Ніколаєва, Мальвіна Швидлер, Костянтин Степанков), тоді буде вагомий результат. За цей фільм Віктор Івченко – найперший серед кінематографістів – став лауреатом Державної премії ім. Т. Шевченка (1966), а в прокаті «Гадюку» переглянуло 43 млн глядачів.

Роботу Миколайчука у фільмі його вчителя не часто згадують, але вона важлива в його творчій біографії. Хоча б тому, що за короткий екранний час актор переконав, якою концентрацією зла, насильства і темної сили є його герой. Це вийшло за рахунок динамізму дії, в сцені насильства над Олею – напруга нерівної боротьби, приреченості жертви. Валька Брикін випромінює енергію жорстокості. Роль засвідчила, яким великим діапазоном акторських можливостей володіє Миколайчук. Він перевтілився в когось цілком протилежного собі.

Іван Миколайчук – Валька Брикін у фільмі «Гадюка». Режисер Віктор Івченко. Кіностудія ім. О. Довженка, 1965.    


 

Віктор Івченко цінував свого учня за талант і чуйність, свою оцінку він висловив у короткій статті. «Прагнення до життєвої правди залишилося основним у творчості молодого артиста. Його роботи вражають багатогранністю, глибиною думки, звучать переконливо. Про Івана Миколайчука можна сказати: це митець напруженої думки. Коло його інтересів не замикається кіномистецтвом. Графіка, скульптура, живопис, поезія – ось далеко не повний перелік захоплень актора.

Я дуже радий, що мій учень виправдав мої надії, і твердо вірю – він створить ще не один яскравий образ на радість нашому вимогливому глядачу»[3].

            Лариса Брюховецька



[1] Череватенко Леонід. «Іван Миколайчук». Сценарій телевізійної програми // Кіно-Коло. – 2001, зима (12). – С. 119.

[2] Там само.

[3] Івченко Віктор. Багатогранний талант. // Вечірній Київ. – 1967. 30. Х.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Така невгасима любов…

  Мені здається, що Марічку Миколайчук я знала завжди. Тріо «Золоті ключі» зазвучало й відразу стало дуже популярним тоді, коли я ще була ...