Гуцули згадували Івана Миколайчука

Іван Миколайчук, Тетяна Бестаєва у фільмі «Тіні забутих предків». Режисер Сергій Параджанов. Кіностудія ім. О. Довженка, 1964.

 

У Верховині на Івано-Франківщині шанують пам'ять про шедевр світового кіно – фільм кіностудії ім. О. Довженка «Тіні забутих предків». Там є Хата-музей цього фільму, яким завідує Василь Хімчак. Було це 29 червня 2006 року, коли відзначалося 65-річчя Івана Миколайчука. У Верховині, в приміщенні Будинку культури, Верховинська РДА і філія «Гуцульщина» НДІУ організували творчу зустріч «Іван Миколайчук і Гуцульщина». Її основною частиною були спогади верховинців, які знімалися у фільмах «Тіні забутих предків» і «Анничка» і особисто знали Миколайчука. Їх записав Іван Зеленчук.

Василь Хімчак: Всі в нашій родині добре знали і любили Івана Миколайчука. Мій дід Сорук Петро, баба Євдокія, мама Марія Хімчак і я – всі знімались у «Тінях»… Моя бабка вчила Івана гуляти півторак.

Він часто приходив до нашої старої хати, у якій жив Сергій Параджанов, і до нової хати, де жив Георгій Якутович. Параджанов радився з Миколайчуком перед зніманням окремих сцен. Іван багато знав, був дуже допитливим, щедрим, поважав старших людей, які знімались у масових сценах. Іван Миколайчук і Юрій Якутович були великими друзями. Вони одного разу вночі, у центрі Верховини, не побоялись і голосно заспівали «Ще не вмерла Україна».

Ще коли жила моя покійна мама Марія, ми створили в нашій старій хаті, де жив Параджанов і постійно збиралась творча група фільму, Хату-музей фільму «Тіні забутих предків». Мені допомагає проводити екскурсії моя племінниця Марія Мокан, але, на жаль, дуже мало допомагає влада…

Іван Ігнатюк: Я знав Івана Миколайчука по двох кінофільмах «Тіні забутих предків» і «Анничка». Особливо мені Іван запам’ятався на зйомках «Тіней…». Добре згадуються масові сцени, коли Іван і Марічка гуляли старовіцку гуцулку в Криворівні коло церкви і гуцульське весілє, що знімалось у Соколівці, а також епізоди, коли Іван задуманий сидить коло ватага і спузаря у стаї на полонині, старости Івана до Полагни, вбивство Івана мольфарем у корчмі та похорон Івана, зйомки яких проходили у павільйоні кіностудії ім. Довженка.

Іван був дуже талановитий у всьому: був неперевершеним артистом, файно  грав, співав і гуляв, був дуже веселим хлопцем, любив разом з нами набуватись.

Я думаю, що показ по нашому телебаченню кінофільмів, у яких знімався Миколайчук, допоможуть вивести Україну на добру дорогу.

Ганна Чабанюк: Кінофільм «Тіні» верховинці дуже люблять. Особливо всім гуцулам подобається гра Івана Миколайчука та Лариси Кадочникової. Я знімалась у фільмі в ролі гуцульської книгині, а Микола Данчук – у ролі книзя. Неможливо уявити собі цей фільм без феноменальної гри актора Миколайчука.

Іван був чудовою людиною, дуже розумним, простим, душевним. Він не намагався виділитися від нас, а був такий як ми.

В його душі було найпрекрасніше – велика правдивість, щедрість, людяність і щира любов до України. Дуже шкода, що Іван не дожив до незалежності нашої держави. Він міг би ще дуже багато створити фільмів, які могли б прославити нашу Україну.

Василь Коржук: Я знімався у «Тінях» у тих епізодах коло Глифи, коли три вівчарі игокають на полонині і піднімають на колах сушити шкіру з убитого ведмедя, сцені похорону Петра Палійчука (Іванового тата) на Пушкари та сцені гуцульського весілля, що знімалось у Соколівці за річкою.

А Миколайчук мені запам’ятався тим, що майстерно умів усе робити сам і не потребував дублерів. Дуже добре їхав верхи на гуцульських конях, швидко піднімався на стрімкі гірські вершини, плавав на дарабі по Черемошу. Коли Іван приїжджав на зйомки «Тіней», то жив у Верховині у Валентини Безрукавої.

На прем’єру «Тіней» восени 1964 року, що проходила у Верховинському Будинку культури, з Києва приїхали Параджанов, Іллєнко, Якутович, Миколайчук, Кадочникова. Того дня на прем’єру прийшло так багато глядачів, що ми дали чотири сеанси.

 

Іван Миколайчук, Любов Румянцева-Чорновіл у фільмі «Анничка». Режисер Борис Івченко. Кіностудія ім. О. Довженка, 1968.

 

Катерина Демидюк: Ми разом з моїм покійним чоловіком Василем знімались у «Тінях». Два рази їздили зніматися на Київську кіностудію ім. О. Довженка. На кіностудії до нас, гуцулів з Верховини, артисти дуже шанобливо зверталися словами – «Пани гуцули».

Василь знімався у тих епізодах, де смерека впала й убила лісоруба, й там, де вівчарі игокають на полонині. Мене добре видно в фільмі, що я сумно граю у скрипку в зголовах Івана й там, де приповідают за умерлим.

 Пам’ятаю, як Дмитро Дроняк з Широкого знімався з парою биків, що саньми везли домовину, а Микола Сливчук з Підкринти на похоронку в дудку грає сумної.

В «Тінях» знімались також Ганна Ілюк з Красника, Іван Горук і Катерина Чорнокниш з Ільців та Ганна Іваницька з Верховини.

Ганна Ласкурійчук: Я добре пам’ятаю Івана Миколайчука, бо у нашій хаті-ґражді, на царинці та на стайні знімалося кіно «Анничка». Коли знімали весілля Романа і Аннички, то нас усіх також запросили зніматися.

Миколайчукові дуже пасувало гуцульське убрані, він був дуже файний чоловік, а як зібрався на молодого, то став справжнім книзем.

Мій син Іван був малим хлопцем, коли знімався в кіно. Я показала йому на зйомках, як краще розбити на підлозі глиняну миску. В фільмі добре видно, як Роман (Миколайчук) дарує моєму Іванові свого коня.

Коли знімали «Анничку», то Степанков жив у нашій хаті і ми бачили, як він любив Івана. Степанков казав, що Миколайчук родився, щоб бути артистом.

 Марія Потяк: Малою я пішла на Заріччя до хати-ґражди Палія Хурка, щоб подивитись, як знімають кіно, а Сергій Параджанов запропонував знятися в епізоді виглядання старостів. Жінки мене переодягли в гуцульське, підмалювали і показали, що я маю робити. Я повинна була вилізти по драбині на той дашок, що на брамі, подивитись на Івана, що йде у старости, і крикнути одне слово «Іде!» Кілька разів цей короткий епізод знімали, поки не вийшло добре. В тому епізоді, де діти виглядають із вікна, знімалися Василь Михайлюк та Іван Потяк.

Марія Коніщук: Коли в 1968 році Борис Івченко знімав кіно «Анничка», то у нас півроку жили Іван Миколайчук, Іван Гаврилюк і Борис Брондуков. Любов Румянцева-Чорновіл (Анничка) жила у Марії Ілійчук.

Добре пам’ятаю як Миколайчук і Гаврилюк вчилися гуляти аркан у нас на подвірю. Вони мене і запросили зніматись у кіно. В «Анничці» на гуцульському весіллі і я грала роль матки книзя Романа, що женився на Анничці.

Іван дуже любив наші гуцульські страви. Того року літо було грибне і вони приносили після зйомок багато білих грибів. Я варила їм їсти гриби на сметані з кулешею, а решту грибів сушила і вони потім забрали їх у Київ.

Миколайчук і Гаврилюк були захоплені від того, що разом з нами побували у Верховині на справжньому гуцульському весіллі Марії Семчук та Івана Вірстюка.

У Верховину до Миколайчука і Гаврилюка приїхали їхні жінки і привозили багато різних гостинців. Потім я була на кватирі Івана і Марійки Миколайчуків у гостях в Києві.

Під час зйомок «Аннички» я перший раз побачила відомих київських акторів К. Степанкова і А. Роговцеву.

На пам’ять про те, що тут жив Миколайчук, ми назвали нашу вулицю іменем Миколайчука. Мій племінник Іван Шкрібляк збирає експонати для того, щоб створити в нашій хаті кімнату-музей Івана Миколайчука.

Василь Коржук: Я познайомився з Іваном Миколайчуком на зйомках фільм «Анничка». Він був дуже талановитим кіноактором, товариський із гуцулами. Особисто я знімався в епізодах, коли Іван косить траву на толоці в Стопчатові, коли танцює аркан перед хатою-ґраждою Ласкурійчуків у Жаб’євському протоці, весіллі Романа й у тому вражаючому епізоді в Яремчі, де німецькі фашисти перед розстрілом гуцула (Івана Гаврилюка) примусили його гуляти на битому склі.

Ми всі захоплювалися акторським і музичним даром Івана. Миколайчук дуже гарно грав на баяні, а Іван Сорич, із капели Миколи Готича (Коця), навчив його грати на цимбалах. Іван Миколайчук і Костянтин Степанков любили вдвох співати українських пісень.

                        (Іван Зеленчук. Він був таким як ми…/ Верховинські вісті, липень, 2006. № 29, 30, 31.)