суботу, 7 серпня 2021 р.

Іван Миколайчук як натхненник книги «Поетичне кіно: заборонена школа»


 

Ідея видати такий солідний збірник, куди б увійшов аналіз продуктивного напряму в українському (і не тільки українському) кіно, виникла в мене восени 2000 року, коли редакція журналу «Кіно-Театр» включилась у підготовку до 60-річчя Івана Миколайчука. 

Саме тоді на моє прохання до редакції надійшов цілий пакет друкованих у Польщі матеріалів про українську школу поетичного кіно, ретельно підібраних дружиною кінознавця і редактора Януша Ґазди Люцією Матулевич, за що ми їй щиро вдячні. Ті тексти друкувалися переважно в журналі Ekran, де Ґазда був заступником головного редактора. Я переклала тексти українською. На той час в журналі «Кіно-Театр» під рубрикою «Заборонена школа» вже було надруковано чимало матеріалів, адже в кінці 1960-х – на початку 1970-х українські фільми цього напряму викликали цілу зливу рецензій і відгуків, у тому числі полемічних, як в українській, так і в зарубіжній пресі. Інтерес до цих фільмів, бажання їх осмислити як феномен естетичний, як явище мистецького відродження часів «відлиги» і як один із виявів шістдесятництва, відродився і в часи Незалежності: частина статей написана була спеціально для збірника (зокрема, «Пропала грамота» Віталія Юрченка, «Про Григорія Савича, Сергія Даниловича і наше мовчання» Ролана Сергієнка, «Дещо з особистого життя критика» Людмили Лємєшевої, «Про В. В. Цвіркунова» Вадима Скуратівського).

Марічка Миколайчук, Лариса Брюховецька, Галина Стефанова, Людмили Лємєшева.

Лесь Сердюк, Віталій Юрченко, Іван Драч.



Структуру книги продиктувало її наповнення: тут є п’ять основних розділів і три додаткові, адже мета збірника – не тільки повідомити історію явища, а й всебічно висвітлити картину в аспекті хронологічному, аналітичному, документальному, полемічному. У першому розділі прагнулося якнайповніше представити самі картини (детальний аналіз 14 фільмів: «Тіні забутих предків», «Та, що входить в море», «Хто повернеться – долюбить», «Криниця для спраглих», «Совість», «Камінний хрест», «Вечір на Івана Купала», «Іду до тебе», «Білий птах з чорною ознакою», «Захар Беркут», «Всупереч усьому», «Пропала грамота», «Вавилон ХХ» (з них шість заборонені) і побіжний ще кількох – «З нудьги», «Комісари», «Жива вода», «Злодій» та ін.). У другому – короткому – матеріали про нездійснені задуми. Третій – це дискусія, учасники якої розминулися в часі: стаття Януша Ґазди «Українська школа поетичного кіно» вийшла у Варшаві в лютому 1970, стаття впливового московського критика і редактора Держкіно Михайла Блеймана «Архаїсти чи новатори?», яка винесла вирок цій школі з’явилася в Москві в липні того ж року, й можна зробити припущення, що й була спровокована статтею Ґазди. Ґрунтовну відповідь Блейману  дає того ж року Іван Дзюба, який високо оцінив фільми цієї школи як національне надбання, але через те, що автор став на той час фактично дисидентом, її вже ніхто не надрукував і вона побачила світ тільки 1989 року. І була ще одна ґрунтовна робота, присвячена українському кіно 1960-х, – дисертація Святослава Іванова, яку він захистив у ВДІКУ 1973 року. Вона не друкувалась, і фрагмент з неї, де автор полемізує з Блейманом, також пропонується увазі читачів. Назву четвертого розділу дала стаття польського літературознавця Богуслава Бакули «Українське кіно і тоталітаризм», куди крім наукових досліджень увійшли свідчення очевидців та деякі документи. І нарешті в заключному розділі представлені постаті, які творили цей напрям: Василь Цвіркунов, Іван Чендей, Іван Драч, Георгій Якутович, Мирослав Скорик, Сергій Параджанов, Леонід Осика, Юрій Іллєнко, Василь Симчич, Лариса Кадочникова, Іван Миколайчук. До цього ж розділу входить літературний сценарій Людмили Лємєшевої «Іван Миколайчук. Посвята». Додаткові розділи збірника – це його науковий апарат: літопис подій, фільмографія, покажчик фільмів.




Збірник обсягом 464 сторінки у форматі А4 багато ілюстрований кадрами з фільмів та документальними фотографіями. Присвячений він одному з натхненників цього напряму Іванові Миколайчуку. Книгу тиражем 1000 примірників було видано за підтримки департаменту кіно Міністерства культури. Ця робота стала вагомим внеском у дослідження іторії українського кіномистецтва. Шкода тільки, що департамент кіно не займався її розповсюдженням (міг би дарувати в бібліотеки навчальних закладів, де вивчають кіносправу) і, мабуть, частина її тиражу й досі припадає пилом десь у підвалах Міністерства культури.
 

Марічка Миколайчук, Лариса Брюховецька, Галина Стефанова, Людмили Лємєшева.

Презентували її двічі: в Українському домі та в Галереї мистецтв НаУКМА. Друга презентація відбулася 26 червня 2001 року як вечір пам’яті Івана Миколайчука. В Галереї експонувалася фотовиставка «Іван Миколайчук і поетичне кіно», надана Національною кіностудією ім. О. Довженка. Зі спогадами виступили: співачка і дружина Івана Миколайчука Марічка Миколайчук, поет і сценарист Іван Драч, кінокритик і кіносценарист Людмили Лємєшева, акторка Галина Стефанова, кінознавець Віталій Юрченко, народний артист України Лесь Сердюк, президент НаУКМА В’ячеслав Брюховецький. Їхні виступи надруковані в журналі «Кіно-Театр» (2001, №5).

Немає коментарів:

Дописати коментар

Така невгасима любов…

  Мені здається, що Марічку Миколайчук я знала завжди. Тріо «Золоті ключі» зазвучало й відразу стало дуже популярним тоді, коли я ще була ...