Небилиці про Івана. Парафраз

 

«Бачити, мислити і споглядати світ»

філософ Фабіан

 

Знятися у фільмі-легенді, в образі легендарного Шевченка, прожити легендарне життя та самому складати легенди. Сама його не могла знати, але за фільмами, спогадами, думками і мріями Іван Миколайчук мені близький і рідний. В масмедіа його вважають «українським секс-символом з божою ознакою»[1]. 

Його харизматичність і вроду ніхто не заперечуватиме, але серйозний вдумливий погляд та слова, співзвучні Григорію Сковороді, роблять його не лише «душею поетичного кіно» (С. Параджанов), а й одним із символів України, за яким нас знають у світі. В поезії Ліни Костенко «Незнятий кадр незіграної ролі» є такі рядки «О, як натхненно вміє він не грати! Як мимоволі творить він красу!». Цілісний світ Івана Миколайчука наповнював яскравими фантастичними образами багато фільмів, незалежно від того чи був він актором, сценаристом, режисером, чи займався музичним оформленням, чи долучався до творення тріо «Золоті ключі», чи косив траву і займався господарством – «Адже мистецтво потребує часу на всі дрібнички...»[2]. Допитливість, майже наукове дослідження обраної теми, увага до щонайменшої деталі створювала глибину та філософічність, що вражала оточуючих та глядачів. А також, дозволяла імпровізувати, створюючи життєво достовірні, органічні та різнопланові жартівливі «Танцювала риба з раком» чи «Причесався прилизався», ліричні «Ой верба ж верба, де ти зросла», «Там, де Ятрань круто в'ється», «Ой чий то кінь стоїть», історичні, як «Чорна земля ізорана» пісні, Аркан чи весільний танець Романа і Аннички, гру Петра Дзвонаря на цимбалах чи Фабіана – на скрипці, політ на коні, інтонаційні барви гуцульської говірки Івана, духовний максималізм комісара Громова, життєвий досвід філософа Фабіана.
В його роботі звучання світу, мови, музики мало значення і мало бути досконалим. Особливо хочеться підкреслити маловідомий, але надзвичайний внесок у палітру українського кіно Івана Васильовича. У титрах фільму Бориса Івченка «Пропала грамота» його робота зазначена як «народну музику й співи дібрав», у «Вавилоні ХХ» – «музичне оформлення». За цими скромними рядками стоїть «Запорозький марш», що на музику кобзаря Євгена Адамцевича вперше прозвучав у виконанні Національного оркестру народних інструментів України під керуванням Якова Орлова на сцені Національної опери 12 квітня 1970 року (фільм «Пропала грамота» 1972 року). Також у титрах не вказано ще один твір (окрім Гоголя), що послужив літературною основою для сценарію – «Закоханий чорт» Олекси Стороженка, де дід-бандурист розповів про любов Трутика (чорта) до Одарки (відьми). Звучить у фільмі бандура Галини Менкуш, яка входить до сотні найвидатніших українців двадцятого століття – на той час солістки заслуженого академічного Українського народного хору ім. Г. Верьовки. Таке повнозвучне звучання бандури є окрасою фільму та новаторським як за виконанням, так і застосуванням. Гурт автентичних троїстих музик – братів Чередників знайшов сам Іван Миколайчук (цікаво, що, коли Гоголь перебував у Личківці, він познайомився із Солопієм Чередником, їхнім прадідом, і той послужив прототипом Черевика). А як не згадати про участь Миколайчука у створенні відомого на весь світ тріо «Золоті ключі» (його учасниці теж з хору ім. Г. Верьовки), бо, за свідченням Валентини Ковальської, саме в домі Івана та Марії Миколайчук вони вперше зібралися разом, а у фільмі «Пропала грамота під час запису просив заспівати інакше, по-жіночому протяжно «Розпрягайте хлопці коні».

Перефразовуючи Вольтера, можна сказати: «аби Івана не було, його слід було б вигадати». Для України і її мистецтва образи, створені Іваном Миколайчуком, є візитівкою, що увібрала сутність духу нації та її ментальності. Цитати з фільмів за його участю ми вживаємо в повсякденному житті, а саме життя видатного актора стало прикладом незламного поступу до мети, як життя Тараса Шевченка або Лесі Українки. Та все ж закарбована у 34 фільмах харизматична постать Івана залишається загадковою та до кінця не розгаданою. Передивляєшся фільми багато разів і раптом бачиш нові штрихи і грані його ролей. Глибокий погляд його очей надихає створювати нові й нові історії. А може й небилиці. І про Івана також…
У фільмі «Чтобы помнили» (19 розділ, автор Леонід Філатов) Людмила Лемешева згадує розповідь Івана Миколайчука, що він з дитинства почав записувати пісні, оповідки та назбирав їх більше тисячі. Юрій Іллєнко говорив, що першопочатково «Білий птах з чорною ознакою» був у вигляді щоденника величезною кількістю нарисів, типів, характерів не лише про сім’ю. Я теж не можу згадати, чому я, корінна киянка, поїхала по селах збирати пісні, чому жила більше двох тижнів у Космачі і вчилася у простого сільського гуцула, Самокіщука Юрія Миколайовича грати на діатонічних цимбалах. Деякі з цих записів стали фільмами. Пісні лунають у моєму виконанні на концертах, фестивалях і дисках, і у фільмах, де я працюю звукорежисером. Без цього я не змогла б написати дисертацію «Звук як компонент образної структури фільму» – на жаль, єдину в Україні на тему звуку фільму. На жаль, бо зі мною і пізніше в аспірантурі та асистентурі вчилися талановиті і перспективні, але так і не змогли подолати цей бар’єр. Багато журналістів тепер питають у мене – що я з того маю і чому я це роблю? Адже це багато праці. Знайомі і друзі дивуються – у тебе таке яскраве і різноманітне життя. А я відповідаю і тим, і іншим – так, це і натхнення, і конкретизована життєва мета, і невичерпне джерело сил, мудрості, краси. У псалмі «По горам горам сам Господь ходив і сади садив» вказані причини найбільших гріхів українців, що вони утреню просипають, обідню прообідують, а вечірню прогулюють. Хоча і не будь-де, а по вишневих садах, по прохладних вечорах. Але, маючи потужний стрижень свого ідеалу та шлях до його досягнення, людина працює не покладаючи рук, незважаючи на сон та інші перешкоди. Саме таким, на мою думку, був Іван Васильович Миколайчук.
Оксана Бут, звукорежисер, кандидат мистецтвознавства

---

[1]   Газета «Без цензури» Наталка Позняк-Хоменко, 22.08.2006

[2] З 1 листа І. Миколайчука до Мірчо, Невідомі листи Івана Миколайчука// Кіно-Театр – 2006. – №3