Іван Миколайчук у фільмі "Пропала грамота"
Цікаво спостерігати: у фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» Іван Миколайчук не тільки блискучий актор в образі героїчного та не менш колоритного козака Василя, а й фактично – співрежисер фільму, що поклало початок його режисерської кар’єри. Я спробую пояснити, в чому знаковість акторської гри Івана Миколайчука у фільмі «Пропала грамота», секрет гри, прагнення до нових акторських вирішень, у чому самобутність Миколайчука.
У міркуваннях про акторську творчість режисер Сергій Данченко вживає термін «внутрішня зміна», яка ґрунтується на відчутті актора, його переживаннях як героя фільму; як образу, що через призму екрану стає реальним для глядачів[1]. Ці слова прямо стосуються Івана Миколайчука. Кожна його роль, дійсно була прожитою, а не просто зіграною. Враховуючи теперішні реалії та досліджуючи тодішні, незмінним залишається той факт, що актор повинен мати підвищене почуття стилю, вміти знайти місце своїм прийомам виразності серед інших компонентів фільму. Що ж, не таємниця, що для Миколайчука вимоги мистецтва високої точності, володіння внутрішньою ритмічною зміною не становили великих труднощів. Він мав свій шарм, те особливе визначальне, чим відрізнявся від інших акторів. Був особистістю і професіоналом, а також не соромився бути не тільки щирим у своїх діях та словах, а й досить відвертим.
В розмові з Валерієм Фоміним Іван Миколайчук пояснював, чому він саме обрав акторство в кіно, а не в театральній трупі: «Кіно здавалося мені мистецтвом високим та витонченим. А найбільше приваблювало те, що на екрані слово вже не мало такої влади над актором, як на театральній сцені. Мене вражало, що великі і найбільш напружені, найбільш емоційні епізоди могли розігруватися без будь яких слів, що природною, нефорсованою пластикою можна передати найтонші і найневловиміші нюанси. І найбільше потрясіння – крупний план, коли бачиш очі людини і в них читаєш все…»[2].
У фільмі «Пропала грамота» є кадр, де козак Василь взятий крупним планом. Саме тоді він говорить слова: «Що ж це воно робиться?», але якщо вимкнути звук і просто звернути увагу на погляд Миколайчука, в його очах проглядається тривога, розпач, переживання, за всіх тих хто перебуває в пеклі. Взагалі у фільмі багато вагомих ідей. Можемо здогадатись, що образ козака Василя, не випадково був використаний в цьому фільмі. З одного боку, він трохи комічний, навіть смішний, а з іншого – Іван Миколайчук показує нам справжню військову силу козаків, яка визнавалась усюди, а про їхню безстрашність у походах годі й говорити, вона була загальновизнаною. Граючи цю роль, Іван умів тримати імідж всіма визнаного і непереможного вояка. Це добре помітно в сцені, де Василь зустрічається з панством, яке, полюючи на перепелів, толочить селянське жито. Саме тому селяни просять Василя заступитися, врятувати їхній урожай[3].
Володимир Глухий Іван Миколайчук у фільмі "Пропала грамота"
Не можу не сказати про фантазії та гумор стрічки. Вони виявилися у такому прийомі як міграції персонажів. Три ролі: Одарку з корчми, відьму-спокусницю та баронесу Ліхтенштейн зіграла Земфіра Цахілова. Василеву жінку, царицю та відьму в пеклі грає одна й таж сама актриса – Лідія Вакула[4]. Таке накладання різного роду персонажів тільки зменшує царську велич, дає відчути, що цариця нічим не краща за інших, а всілякі чорти, відьми є всього лише сни п’яних козаків. А сам Василь ніби дивується, але аж ніяк не хоче показувати своїх емоцій з приводу побаченого.
Талановита гра і відчуття свого персонажа допомагає Івану Миколайчуку бути у двох полюсах. Полюсах, адже його образ дуже різний. Спочатку ми бачимо серйозного козака, якого всі проводять у далекий шлях, а потім – навіть трохи розбишаку і людину, яке не проти випити і добре погуляти. Саме цей гумор є у сцені в корчмі. Спочатку сам козак Василь, ніби тримає планку і відмовляється від випивки та гарного відпочинку. Але що ми бачимо потім? Пропадає вся серйозність справи, на яку йшов Василь, не спроста в цьому плані козаків вважали за вільних людей. У фільмі вони не відчувають трепету свого офіційного візиту, навпаки ставляться то візиту як до чогось буденного і звичного. Саме вони, в одній з сцен фільму говорять до охорони палацу: «Цариця в дома?». Ніби приїхали не до вельмож, а повернулися до свого рідного села. Або ж пригадати сцену де козак Василь грає у карти з нібито свою дружиною – хіба це не смішно? Особливо смішний і приємний для мене момент, коли козак Василь співає пісню: «Танцювала риба з раком, // А петрушка з пастернаком, // А цибуля з часником, // А дівчина з козаком!». Дуже подобається.
Иван Миколайчук, Земфира Цахилова, Федор Стригун
Я отримував велике задоволення, від того, що у фільмі звучить народний спів. Іван Миколайчук мав дуже гарний голос і це ще раз підтверджує, що він був народжений, щоб стати великим актором, митцем своєї справи.
Знаковість цієї ролі в тому, що, граючи козака Василя за сценарієм, Іван Миколайчук не забував залишатись собою, показувати свою харизматичність, щирість та відвертість. Складається таке враження, що фільм для нього як дім. Він входить у нього і відчуває себе абсолютно комфортно і легко. Напевно, знаковість полягає саме в цьому. Не у вивчені тексту і гарній говірці, а у відкритті себе через роль. Іван Миколайчук є справді знаковим актором, не тільки завдяки стрічці «Пропала грамота», яка мені дуже сподобалась, а й іншим ролям. Він був одним із тих, хто вмів переконувати і закохувати у свою роботу.
Використані джерела:
1. Брюховецька Лариса. Іван Миколайчук. – К.: Видавничий дім «КМ Академія»; 2004. – 272с.: іл. – (Б-ка журн. «Кіно-Театр»)
2. Фільм «Пропала грамота» // посилання: https://www.youtube.com/watch?v=ER1PPotCscw
Дмитро Бочкай, студент НаУКМА
[1] Брюховецька Лариса. Іван Миколайчук. К.: Редакція журналу «Кіно-Театр», Видавничий дім «КМ Академія», 2004. С. 157-158.
[2] Там само. С. 161.
[3] Там само. С. 126.
[4] Там само. С. 127.
Немає коментарів:
Дописати коментар