Уособлення непохитної стійкості й іронія над царатом. Іван Миколайчук у фільмах «Сон» (1964) і «Пропала грамота» (1972)

 

Фільми «Пропала грамота» та «Сон» сьогодні є цінними не лише із естетичної точки зору, а й із духовної, адже ілюструють один із найяскравіших елементів української ментальності – прагнення свободи. Обидва фільми, на мою думку, є потужними маніфестами, які набувають цінності для сучасного глядача ще й тому, що проголошують ідею боротьби із погляду минулих століть. В умовах нашого життя фільми про боротьбу і нескореність мають зовсім інше значення. Вони стають значно ближчими для нас, а їхні герої надихають. 

Колоритне життя українського народу є тлом, на якому яскравіше розкриваються ідеї нескореності та ненависті до поневолювачів, утілені в характерах головних героїв, зокрема героїв Івана Миколайчука. У фільмі «Пропала грамота» актор втілює риси завзятого козарлюги Василя, відомого сміливими подвигами та неймовірною силою. Його образ є ідеальним збірним образом козака – борця за гідність і свободу. Непохитна стійкість і сила Василя є часто  гіперболізованою, що створює додатковий комічний ефект. Гумористичні прийоми є влучними у поєднанні із серйозними патріотичними темами, адже, як відомо, гумор піднімає бойових дух.

 

Упевненість у своїй силі Василь демонструє в одному із найперших кадрів фільму, коли після тяжкого бою невимушено говорить другові про одруження. Внутрішній спокій героя під час тривожних подій навколо ознака не лише гумористична, а й  пов’язана із суто українським менталітетом: ненависть до ворога і впевненість у собі. Згадаймо епізод, коли Василь та Андрій перемогли у нерівною бою із реєстровими козаками. Перебільшенням фізичних можливостей досягається магічний ефект всемогутності українського козацтва. «Це хлопці такі, що і в пеклі не загинуть», - характеризував Василя та Андрія один із героїв фільму.

–    Хлопці, так цариця в хаті?
–    Передайте цариці, що до неї сам козак Василь з Диканьки приїхав.

У цих репліках на рівні мовних засобів вчувається іронія над царатом. Комізм полягає у  зіткненні двох світів – простого селянського та величного – у якому перевагу отримує перший. Сатанинське зображення верхівки держави відображає споконвічне ставлення українців до російської імперськості. Уникання, спроби виставити співрозмовника у дурному світлі, зверхність і пиха – атрибути царату, які у фільмі порівняно із сатаною. Іронічними є великі портрети, які, на мою думку, натякають на слабкодухість і страх справжніх правителів зустрітися із волелюбними людьми.

У фільмі «Сон» Іван Миколайчук грає роль ще однієї сильної особистості, яка теж боролася за волю. Трагічні події із життя Тараса Шевченка для мене ще ніколи так не перегукувалися із сучасними подіями. Вражає не лише жорстокість московських панів, але й неймовірна відвага Шевченка, який так характеризував панівну верхівку: «Рай слова бояться більше ніж сокири». Нескореність від проявляє і в холодній в’язниці, де емоційно пише вірш «Мені однаково, чи буду»; і в прагненні вчитися («Всі тирани цього світу не варті й одного таланту»). Шевченко не пробачає своїх катів, згадаймо епізод, коли його карають різками.

Іронічність виявляється у панібратській та недалекій поведінці правлячої верхівки. Енгельгардт зневажливо називає Шевченка «козачком», вважаючи його за свою власність. В одній із перших сцен говорять, ніби імператор взяв участь у визволенні Шевченка. У фільмі тонко викрито найгірші риси московського режиму. Без гіпербол та порівнянь. На прикладі життя однієї людини.

Кінематограф постає важливим елементом фіксування та поширення національної історії. Такі фільми сприяють кращому засвоєнню героїчного минулого сучасним глядачем.

Джим Вікторія