Доля сценарію «На поклони!»

 

Кадр з фільму «Мріяти і жити». Сценарій Миколайчука та Іллєнка. Режисер Юрій Іллєнко. 1973.

29 квітня 1971 року, саме в той час, коли фільм „Білий птах з чорною ознакою” тріумфально ішов в прокаті, його постановник і співавтор сценарію Юрій Іллєнко разом з другим співавтором сценарію Іваном Миколайчуком подали на кіностудію ім. О. Довженка новий сценарій під назвою „На поклони!”. Це була розповідь про акторку Марію. Автори розповідали про особливий момент в її житті – творча криза, розчарування в людині, яку вона, очевидно, і не любила, зустріч з юнаком і виникнення взаємної симпатії і нарешті зустріч з матір’ю, яку втратила під час війни, і смерть матері. Бажаючи довідатись більше про неї, Марія їде в рідне село матері – й автори розгортають через ретроспекції трагічні долі жінок під час війни, показують зустріч Марії з колишнім зрадником, через якого загинув її батько, зустріч, яка шокувала її, село сучасне, і з цими картинами переплітається психологічна лінія головної героїні, її непростих стосунків з близькими людьми. Таким чином життя сучасне і життя минуле накладалися одне на одне, створюючи конфлікти і гармонію, драму пробудженої пам’яті й труднощі віднайдення себе.

Фрагмент фільму "Білий птах з чорною ознакою"

Фрагмент фільму "Білий птах з чорною ознакою"

Режисер - Юрій Іллєнко

Кіностудія імені Олександра Довженка, 1971

«И парень оказался – золотой!» Найперші враження про Івана Миколайчука

 

Лесь Танюк. «Мене дуже підкупив цей хлопець, що знявся в Івані. Він наче й не актор – саме з гущини життя того. Настільки я знаю, спочатку затвердили Гену Юхтіна з Москви. Але він за типажем пролетарій, за тридцять – а тут любов юна, відчайдушна – Юхтін пролетів. Параджанов проявив характер – наполіг…

Іванові друзі. Частина перша

 

Леонід Осика, Борислав Брондуков, Іван Миколайчук. 1960-ті.

 «У новій трикімнатній квартирі Миколайчуків на Березняках, по вул. Серафимовича, 5, де сім’я разом прожила у 1971–1987 роках, завжди вирувало життя.

Автопортрет. Десять років по тому

 

А. Сирих під час роботи над фільмом «Іван Миколайчук. Посвята».

«Іван Миколайчук. Посвята».
Автор сценарію - Людмила Лємешева
Режисер - Анатолій Сирих
Оператор - Юрій Гармаш

Сны об Иване

 

В середине первого месяца 1999 года, аккурат под старый Новый год, в Синем зале столичного Дома кино состоялась наконец официальная, но, как утверждают авторы фильма, не последняя премьера фильма "Иван Миколайчук. Посвящение". Уникальный случай — картина начала "гулять по фестивалям" еще до своего окончательного завершения. Со времени первого показа в октябре прошлого года в рамках фестиваля "Молодость" с фильмом уже познакомились зрители трех международных кинофорумов. Получено приглашение на четвертый, куда жесточайший отбор позволяет пробиться лишь единицам — самым-самым... Но фильм об Иване Миколайчуке, несмотря на уже полученное приглашение, вряд ли сможет в нем участвовать...

Роман Балаян: «Я не хотів його втрачати»

 

По­знай­о­мив­ся з Іва­ном Ми­ко­лай­чу­ком я 1965 ро­ку. Для своєї кур­со­вої ро­бо­ти «Де­зер­тир», де зніма­лись Зоя Нед­бай і Юрій Ду­б­ровін, шу­кав ук­раїнську пісню. Прий­шов на Жи­лянсь­ку до Ми­ко­лай­чуків. Іван з Марічкою наспіва­ли кілька пісень на сю­жет моєї ро­бо­ти, і се­ред них я ви­б­рав «До­щик іде, на­кра­пає». Пе­ред­дип­лом­ну ро­бо­ту «Верб­на неділя» я знімав ра­зом з опе­ра­то­ром Ми­хай­лом Бєліко­вим і ак­то­ра­ми Олек­сан­д­ром Би­с­т­рушкіним та Ва­лерією Чай­ковсь­кою - там є пісня, яку Марічка співає. І в дип­ломній ро­боті «Злодій» за Мар­ком Че­рем­ши­ною та­кож є дві пісні, нею проспівані. Я памятаю, ко­ли Марічка співа­ла, ми текст міня­ли - ближ­че до на­шо­го змісту. Во­на ка­же, що так не мож­на. Іван на те: «Тре­ба!». 1968 ро­ку, ко­ли я їздив з гру­пою на півто­ра місяця в Косів зніма­ти дип­лом (які ча­си бу­ли!), я на­вчив­ся го­во­ри­ти по-ук­раїнськи з гу­цульсь­ким діалек­том. Пер­шим, ко­го я зустрів у Києві після по­вер­нен­ня, був Іван. Я до ньо­го: «Здо­ров був, Іва­не!» і далі по-гу­цульсь­ки. «Що з то­бою?» - за­пи­тує. Ка­жу, мов­ляв, за півто­ра місяця на­вчив­ся. «Не мо­же бу­ти! Ти, ма­буть, знав раніше», - не повірив Іван.

«Як мимоволі творить він красу»: у Тернопільській ОУНБ презентували виставку-портрет

 

Виставка приурочена до 80-річчя від дня народження заслуженого артиста України, відомого актора Івана Миколайчука, — розповідають у бібліотеці.

Лесь Сердюк. «Мій Вавилон»

Актор Лесь Сердюк.

 

 

В житті кожного актора повинен бути свій «Вавилон», який може значною мірою вплинути на акторську долю.

            Мій «Вавилон» прийшов улітку 1977 року. Почалося з того, що мені запропонували невеличку роль у картині, яку збирався знімати Іван Миколайчук. Я здивувався. Знав, що він хороший актор, а тут ще й знімати надумав. Нащо в режисуру лізе, міркував. Актор – ну і грай собі, якщо виходить щось путнє. І роль мою за три дні зняти можна, а він ще й проби здумав робити. Як справжній режисер!

Увічнення памяті Миколайчука

 

Київському міському голові, Голові Київської міської держадміністрації В.В. Кличку

Комісії з питань культури, туризму та                                 інформаційної політики Київради                   

                                                        Шановний Віталію Володимировичу!

          Звертаємося до Вас із проханням посприяти увічненню пам’яті народного артиста України, лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка, кіноактора, сценариста і кінорежисера Івана Миколайчука.