Така невгасима любов…

 

Мені здається, що Марічку Миколайчук я знала завжди. Тріо «Золоті ключі» зазвучало й відразу стало дуже популярним тоді, коли я ще була студенткою. Оскільки українська народна пісня звучала в мені також – таке внутрішнє звучання-виконання подумки – то пісні хору імені Григорія Верьовки і пісні «Золотих ключів» (Марічка Миколайчук, Валентина Ковальська й Ніна Матвієнко) закономірно стали частиною мене самої. Якщо людину розглядати під кінематографічним кутом – зображення (те, що вона бачить у своїй уяві) і те, що вона чує, – то звукова доріжка в мені складалася з українських народних пісень. А в частині зображальній переважали фільми, в яких знімався коханий чоловік Марічки – Іван Миколайчук – геніальність і харизма якого не підлягали сумніву.

Іван Миколайчук в ролі Івана Палійчука

Іван Миколайчук

 

Важко сказати про стрічку Параджанова «Тіні забутих предків» щось нове. Я могла б відзначити майстерність Параджанова, автентичність атмосфери гуцульського життя, неймовірну красу кадрів та місце фільму в історії українського кіно, однак найкраще обмежусь лише цим реченням та перейду до міркувань щодо теми.

Уособлення непохитної стійкості й іронія над російським царатом Іван Миколайчук у фільмах "Сон" і "Пропала грамота"

«Сон»

          Фільм «Сон» (1964р., реж. Володимир Денисенко) зображує життя Тараса Григоровича Шевченка, починаючи з дитинства і завершуючи відправленням у заслання. Спогади поета показують глядачу, як формувалась особистість Шевченка. Проте ще з самого початку фільму, до «занурення» у спогади, вже чітко видно різницю у цінностях та світогляді Шевченка, як представника українського народу, та рядових представників російського народу. Слідчий, що веде розмову з поетом, демонструє, що будь-яка дія з боку імперії є «милістю», а її піддані мають приймати її зі сліпою покорою. Проте вуста Івана Миколайчука, що зіграв роль дорослого Шевченка, несуть слова, що не втрачають своєї актуальності і сьогодні. Чого вартий лише вже згаданий діалог, між поетом та слідчим:

Іван Миколайчук в ролі Івана Палійчука

 

  Важко сказати про стрічку Параджанова «Тіні забутих предків» щось нове. Я могла б відзначити майстерність Параджанова, автентичність атмосфери гуцульського життя, неймовірну красу кадрів та на загал місце фільму в історії українського кіно, однак найкраще обмежусь лише цим реченням та перейду до міркувань щодо теми.

Уособлення непохитної стійкості й іронія над царатом. Іван Миколайчук у фільмах «Сон» (1964) і «Пропала грамота» (1972)

 

Фільми «Пропала грамота» та «Сон» сьогодні є цінними не лише із естетичної точки зору, а й із духовної, адже ілюструють один із найяскравіших елементів української ментальності – прагнення свободи. Обидва фільми, на мою думку, є потужними маніфестами, які набувають цінності для сучасного глядача ще й тому, що проголошують ідею боротьби із погляду минулих століть. В умовах нашого життя фільми про боротьбу і нескореність мають зовсім інше значення. Вони стають значно ближчими для нас, а їхні герої надихають. 

Уособлення непохитної стійкості й іронія над російським царатом. Іван Миколайчук у фільмах «Сон» і «Пропала грамота»

Не можна не помітити, що аналогія життєпису Івана Миколайчука з Тарасом Шевченком є сповненою символізму. Поставши перед глядачами молодим Тарасом у «Сні» та завершивши свій шлях теж сорокашестирічним бородатим Тарасом, який так і не знайшов собі екранного втілення; упродовж усього життя відстоювавши власну етнічну приналежність до українського народу, а не малороського (тим самим зневажаючи як більшовицьку владу, так і російський царат); та внісши свій неповторний, самовідданий вклад у кінематограф, Іван Миколайчук повторив долю генія попереднього століття, ставши ще однією визначною історичною постаттю, яку сміло можна охарактеризувати як душу українського народу. Обидва були гуманістами, геніальними митцями, сповненими бунтарськими настроями; в обох героях обидва режими росії вбачали ворогів, а не спасителів народу. Якщо Тарас Григорович Шевченко підніс українську літературу до світових вершин, то Іван Миколайчук зробив те саме з українським кіномистецтвом. Якщо перший за допомогою чорнила та пера відкрито насміхався та засуджував царську владу, то другий за допомогою акторського хисту та кінокамери робив те саме з радянською. Не можу не погодитися з Іваном Драчем, який зазначав, що «він [Іван] був актором найвищого класу, рідкісним багатством, народним скарбом, уособленим в особистості неординарній, яка навіть у кінематограф XX століття, царину досить прагматичну, змогла внести багато народного та небуденного». Сценарист одного з найулюбленіших українцями фільмів усіх часів «Пропала грамота» по праву відзначив внесок Івана Миколайчука, який, зважаючи на кількість імпровізацій та культових сцен за його участі, став почесним співавтором зазначеної картини.

«Коли бачиш очі людини…» Знакова роль Івана Миколайчука

Іван Миколайчук у фільмі "Пропала грамота"

 

Цікаво спостерігати: у фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» Іван Миколайчук не тільки блискучий актор в образі героїчного та не менш колоритного козака Василя, а й фактично – співрежисер фільму, що поклало початок його режисерської кар’єри. Я спробую пояснити, в чому знаковість акторської гри Івана Миколайчука у фільмі «Пропала грамота», секрет гри, прагнення до нових акторських вирішень, у чому самобутність Миколайчука.

Четверта новела «НЕТОРКАНИЙ ТАЛАН»

 

Рудий Кайчик, відколи його пам’ятають у селі, завше був однаковісіньким, вештався приблудою де треба і не треба, інколи щось випрошував, аби запхати різочку у вічно голодний рот, аби не вмерти з голоду. Він міг робити, що й прості бахури. Бігав на Черемош, перепливав ріку, коли вона набубнявіла талими водами і стрімко несла схарапуджені води, аж у голові крутилося. Міг навіть за дівками увихатися, не за всіма, звісно, тільки за пишногрудою Славкою, такою ж бідовою, як сам. Наодинці шептав у перекошений рот і реготав, пси на нього ззиралися, але не гавкали, звикли до юродивого. Ним же ніхто, навіть Бог, не керує, сказано – божевільний. Сливе вільний навіть од Господньої волі. Що з нього візьмеш? Одна, теж некерована й неторкана ніким, Славка вірила, ніби щось може їй путнє сказати. Брав велику, як ополоник, руку і смикав нею, аж неторкана дівка вівкала, гейби він її гвалтує. Проте, здається, і на це не був здатний, тільки нашіптував нісенітниці про те, чого їй так зрідка хотілося.

За спогадами Івана Драча

 

Іван та Марічка

ЧОРТОРИЙСЬКІ МАРЕВА-ВИДІННЯ

Роман у новелах

                З Іваном Драчем доля нечасто мене зводила. Та коли задумав присвятити 80-річчю від дня народження геніального поета, прозаїка й актора Миколи Вінграновського весь альманах «Рось 16», напросився у гості до класика в столичній квартирі, аби взяти у нього інтерв’ю, мимовільно зайшла мова і про Івана Миколайчука. Іван Федорович охоче почав розповідати про свої стосунки з ним і відповів:

Забутий предок чи сучасна людина? Іван Миколайчук в ролі Івана Палійчука

 

Іван Миколайчук непересічна особа в історії українського та світового кіно. Актор, сценарист, режисер  – він був різнобічною особистістю. Сергій Параджанов казав про нього так : «Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко».