Небилиці про Івана. Парафраз

 

«Бачити, мислити і споглядати світ»

філософ Фабіан

 

Знятися у фільмі-легенді, в образі легендарного Шевченка, прожити легендарне життя та самому складати легенди. Сама його не могла знати, але за фільмами, спогадами, думками і мріями Іван Миколайчук мені близький і рідний. В масмедіа його вважають «українським секс-символом з божою ознакою»[1]. 

Маричка с Иваном были даны друг другу Господом

 

З Марічкою в Карпатах

Во второй светлый день Пасхи Иван пришел в мой сон. За его спиной голубыми смеричками дымились горы, а между нами бурлила река.

«Ну что же ты, Машенька?» Иван протягивает ко мне руки, чтобы помочь переправиться на его берег. И срывается в быструю воду. Течение стремительно относит его все дальше и только эхом доносятся слова: «Ну что же ты, ну что же ты?..»

Іван Миколайчук, Любов Румянцева у фільмі «Анничка»

 

1967 рік. Карпати. Зйомки фільму «Анничка». Біля річки знімали ключовий епізод фільму – танець Іванка (Іван Гаврилюк) на битому склі. «Публіка» – німецькі офіцери – сиділи на спеціально збудованому підвищенні – це була тильна сторона ресторану. В обідню пору кінематографісти ходили до ресторану обідати. Миколайчук, одягнутий у костюм свого Романа (не мали часу на перевдягання), зайняв столик, і в ту ж мить до нього підійшли двоє чоловіків середнього віку: «Ви не маєте права заходити сюди в такому одязі», – різко звернулися до актора. Він відповів: «Заспокойтеся, сядьте на своє місце. Я на роботі». «Вийдіть негайно», – вимагали ті. Розгорівся скандал. Абсурд, як на наш сьогоднішній погляд. Але тоді ненависть до «націоналістів» була не тільки переконанням, а й «станом душі» – звідси реакція на актора в такому одязі.

Друзі. Іван Миколайчук і Леонід Биков

 

Скульптор Анатолій Фуженко, Леонід Биков та Іван Миколайчук.

Леонід Биков (1928 – 1979) загинув в автокатастрофі 11 квітня по дорозі зі своєї дачі до Києва. Напередодні він демонстрував на студії кінопроби фільму «Прибулець», який він збирався знімати. Після повідомлення про його загибель на кіностудії ім. Довженка, де він працював з 1968 року, редакторка виявила лист, написаний ним у лікарні за кілька років перед тим як свій заповіт, й адресував його Миколі Мащенку та Іванові Миколайчуку. Початок цього листа – відповідь, чому саме до них він звернувся: «Очевидно, Вам не стоит объяснять, почему обращаюсь к Вам, скажу только одну фразу: «Вы – земля, Вы – порепані мужики, какими бы Вы не были большими художниками». Это для меня главное, как и для Вас»[1].

Іван Миколайчук у фільмі «Тіні забутих предків»

 

Іван Миколайчук у фільмі «Тіні забутих предків». Режисер Сергій Параджанов. Кіностудія ім. О. Довженка.

Цей художній фільм був відзнятий 1964 року на кіностудії імені Олександра Довженко (режисер Сергій Параджанов). Упродовж фільму звучить тема смерті. Спочатку загинув брат Івана Палійчука Олекса, далі – його батько, але по-особливому яскраво зображено це було у випадку з Марічкою, коли її рідні не могли повірити у те, що трапилося з нею. Актори дуже добре передали емоції, які відчуває той, у кого помирає кохана людина (мати Марічки, Іван). Також показано дитячу дружбу, яка переросла у справжнє кохання, як у випадку з Марічкою та Іваном. Молодий актор Іван Миколайчук особливо глибоко виявив почуття самотності й туги, порожнечу в душі, коли його герой страждав через смерть Марічки. Про його страждання говорили люди, але він не звертав на них уваги. 

Українські гумор і містика у «Пропалій грамоті» Бориса Івченка

 

Вступ

Про фільм «Пропала грамота» відомо, мабуть, всім. Це комедійний художній фільм, знятий в 1972 році українським режисером Борисом Івченком за мотивами однойменного твору Миколи Гоголя. У фільмі яскраво показано побут українців, багато фольклору козацької України. Від фільму віє українським духом: а саме, неймовірні пейзажі українських сіл, степів, українські пісні, козаки... Це все можна споглядати завдяки чудовій операторській роботі Віталія Зимовця.

Скільки нагород у фільму «Тіні забутих предків»?

Іван Миколайчук у фільмі «Тіні забутих предків». Режисер Сергій Параджанов. Кіностудія ім. О. Довженка, 1964.

 

В мережі інтернет наводяться фантастичні цифри (більше сотні) нагород фільму Сергія Параджанова. Це тішить патріотів, і дехто навіть стверджує, що цей факт занесено до книги рекордів Гіннеса. Хоча ніхто не називає тих нагород і не вказує сторінки тої книги. Кінознавець Сергій Тримбач, навпаки, говорить, що фестивальних нагород усього чотири. Але це також не відповідає дійсності. 

Маловідомі ролі. «Коли людина посміхнулась». Олексій Лунгін

Земфіра Цахілова, Іван Миколайчук у фільмі «Коли людина посміхнулась». Режисер Борис Івченко. Кіностудія ім. О. Довженка. 1973. 

 

Цей фільм Бориса Івченка, поставлений на кіностудії ім. О. Довженка 1973 року, має дивовижну історію. В його основі – роман «Четвертий розворот» Петра Лебеденка – російського письменника, колишнього військового льотчика, який жив у Ростові на Дону. Роман вийшов 1972 року і його відразу взяв для екранізації Віктор Івченко, написавши сценарій разом з редактором і сценаристом Юрієм Пархоменком. Ясна річ, весь обсяг роману немислимо було увібгати в півторагодинну екранну історію. Адже в романі про льотчиків розгорнуто події у двох часових вимірах – події Другої світової війни переплітаються з подіями сучасності. Пов’язує  їх друг Клима Лунгіна, також пілот – в мирний час він трудиться разом з його сином – Олексієм Лунгіним. Крім важкої роботи пілотів, письменника цікавила жіноча психологія, яку він досліджував, вивівши образи двох жінок: матері Олексія Анни і дружини Олексійового друга Романа Інги. В літературному творі розповідається про трагедію Анни, яка, опинившись під окупацією і боячись за життя маленького сина, матері та своє власне, віддалася німецькому офіцеру Гансу Крамке – це була плата за його опіку. У наші дні трагедію пережила Інга, втративши коханого чоловіка. Пережив трагедію і Олексій Лунгін, тому що в тій самій автокатастрофі загинула і його дружина, що працювала стюардесою. Ніби якась карма тяжіла над батьком і сином Лунгіними, коли їхнє родинне щастя раптово зазнає краху і стає трагедією. 

Іван Миколайчук в колі українських письменників

І. Миколайчук у фільмі «Пропала грамота»

 

22-річним він зіграв Тараса Шевченка у фільмі «Сон». До нього образ Тараса Шевченка втілювали на екрані далеко не рядові актори – Амвросій Бучма (1925) і Сергій Бондарчук (1951). У тих фільмах під однаковою назвою («Тарас Шевченко») висвітлювався майже весь життєвий шлях, хоча в другому велике місце займав період заслання (ті епізоди найбільше врізалися в пам'ять, очевидно, тому, що знімав їх талановитий Данило Демуцький).

Про книгу "Фільм "Тіні забутих предків": погляд через півстоліття»

 

Я втішена з'явою такого солідного і обґрунтованого видання про знаковий і загадковий, епохальний і завжди сучасний фільм! Люблю, обожнюю цей вибух у нашому кіномистецтві, який сколихнув увесь світ. Який підняв на високий щабель самосвідомість тих українців, які його подивилися колись вперше, а потім - ще багато разів... Так, бо це скриня, повна чудес, і відкриваєш їх для себе поступово, бо щоразу тебе осяває щось нове, те, чого раніше ти або не відчув, або не зрозумів так глибоко, як це задумав творець...